– Моя жінка недужа. Ні – нічого важкого. Просто знеможена, недогодована і невротична; каже, що вона тягар для мене і бажає померти. Вона роздумує про це. Я побоююся повертатися додому через страх дізнатися, що вона уб’є себе!
– Їй треба поїхати до села улітку, – порадив Боббі. – Свіже повітря, добре молоко, сонячне проміння.
– Міг би ще порадити поїхати до Європи, – пробурмотів Досон. – Ми без гроша.
– Чи немає вона родичів, до яких могла би поїхати на літо?
– Нікого… Крім скупого старого вітчима, який прогнав її, коли вона вийшла за мене. Він вибрав для неї вайла з околиці… Моя матір – удова і живе з сестрою на півночі. Вони також бідні і мешкають у тисняві.
– А що скажеш про невелику позику? Ти ж не завжди будеш голий і босий. Думаю, майже кожен вважав би це безпечною інвестицією.
– Я не знаю нікого, хто запропонував би мені щось подібне.
Гість Боббі сердито їв. Його рука тремтіла, коли він різав м’ясо.
– Я маю трохи грошей, що лежать без діла.
Досон похитав головою.
– Ні! Бога ради, я не розповідав тобі свою історію, щоб випросити в тебе копійку. Ти, мабуть, як і решта студентів-медиків – ледве зводиш кінці з кінцями… Але все одно дякую, старий… Це дуже щедро… Ні, я такий кину науку і знайду собі роботу!
– Ти не розумієш мене, Досоне. Я ж не пропоную тобі вартість тижневих витрат на харчі. Я хотів би, скажімо, позичити тобі п’ять тисяч доларів.
Перед ним стояв хлопець, що прийняв його як друга в біді. … Однак, нічого в цьому дивного. Досон не знав просвітку у роботі; сторонився усіх инших. Він цілком міг би й не чути, що в класі є заможний студент… І не він наполягав на цій розмові.
– Ти серйозно?
– Авжеж!.. Ти ж не думаєш, що я жартуватиму з тобою, коли ідеться про п’ять тисяч доларів?
Боббі ніколи би не запідозрив, що в цього хлопця прокинеться стільки енергії та невимушеної дотепности. У нього виросли крила, наче хтось вчинив над ним чудо.
– Мерріку, – мовив він урочисто, коли вони вийшли на вулицю. – Нині ти майже врятував кілька життів!.. Не будеш заперечувати, якщо я побіжу додому?… Просто мушу розповісти їй!.. І ще – не хотів би ти піти зі мною?
То була занедбана пара кімнат на третьому поверсі нікчемною багатоквартирного будинку на північ від великого шпиталю, засипаних мотлохом – через намагання зробити з цього тісного житла спальню, вітальню, дитячу кімнату і кухню водночас.
У Меріон Досон не знайшлося перепрошень за зовнішній вигляд її оселі. Цим вона сподобалася Боббі. Він миттєво захопився цією блідою, рудоволосою, кароокою молодицею, яка по-чоловічому потисла йому руку і поставила стільця без метушні чи ніяковости. Відразу ж принесли на оглядини маля, яке привітало гостя великими, блимливими очима, дивовижно подібними до батькових. Не маючи досвіду спілкування з немовлятами, Боббі розглядав його з таким самим поважним інтересом, який було уділено йому. Меріон засміялася.
– Так ви з ним не зазнайомитеся, – вигукнула вона. – Треба пошипіти на нього абощо! Він цього, знаєте, чекає. Він і не подумає зробити вам капость, пошипівши на вас; однак жахливо розчарується, якщо ви не потішите його якимось ідіотичними звуками.
Боббі знав, що йому сподобається ця дівчина.
– Меріон, – заговорив Досон тремтячим голосом, – містер Меррік хоче позичити нам трохи грошей. Він каже, що ми заслуговуємо на довіру. Я не певен щодо себе; але знаю, що на тебе можна покластися.
Жартівлива міна спала з її лиця, і вона довго дивилася на свого гостя, прагнучи усвідомити важливість того, що повідомив чоловік; а тоді мовила зі щирим серцем:
– Отже – після усього пережитого – Джек нарешті дістане свій шанс! – Вона поклала руку на його плече. – Бідний!.. Як же то було довго – як важко!
Вона простягла ліву руку до Боббі і вдячно стисла її пальцями.
– Який же ви добрий! – промовила вона.
– О, у кожного свої клопоти, – пробубнів Боббі, сподіваючись, що не дійде до бурхливих проявів сентиментальности. – Найменший клопіт у світі – це брак грошей.
– Якщо їх маєш, – пирснув Досон.
Того дня Боббі спізнився в невеликий амфітеатр хірургічної клініки. Операція виявилася винятково цікавою. Він мимоволі нахилився далеко уперед. Тієї ночі він майже тішився читанням Брилла. Перш ніж лягти спати о першій, він написав Ненсі Ешфорд, яка вже чекала його листа багато тижнів.
"Сьогодні я з великим зацікавленням побував в гостях у Досонів – молодого студента-медика і його дружини…" – починалася його друга сторінка; але, поглянувши критично на слова, він зім’яв сторінку і почав нову, де згадок про Досонів уже не було.