– Ніхто – як мені відомо. У цьому бізнесі немає нічого складного. Пригадую, як вона говорила, що її брат – точніше кузен – допомагатиме їй складати звіт з податку на прибуток.
– Ви знаєте що-небудь про нього?
– Нічогісінько. … Чи міг би він орудувати її грошима?
– Малоймовірно… Та й навіщо? Хіба що вона дала йому карт-бланш на купівлю й продаж; але цього вона не зробить.
– Що мені відповісти їй, Боббі?
– Скільки коштують її брайтвудські акції?
– Оцінювати песимістично? – посміхнулася Ненсі.
– Ні, оптимістично! Як Мікабер!
– Приблизно двадцять тисяч, на мою думку. Хочете їх?
– Так… Повідомте, що уклали контракт на продаж її брайтвудських паперів на суму… двадцять п’ять тисяч доларів. … Скажіть їй, що покупець поділить сплату цієї суми на двадцять п’ять щомісячних платежів… Це захистить її від банкрутства за кордоном; а поки що…
– Так? … Поки що?
Доктор Меррік рушив до дверей.
– О, не знаю… Напевне… це її справа.
Знову Гелен узяла довгого листа, отриманого щойно від місіс Ешфорд з його рятівним долученням й обіцянкою того, що гроші приходитимуть і надалі. Однак тривожні думки не давали їй спокою. Вона урвала важливий зв’язок з найдорожчим, що плекав доктор Гадсон. Неначе поклала край тому, заради чого він жив.
У листі не було і сліду докору, прямого чи прихованого… Однак легко було помітити нотку тривоги.
"Сподіваюся, продаж брайтвудських акцій зовсім не означає, що ваші прибутки з инших джерел цілковито вичерпані… Чи не потрібне вам наше сприяння?"
Після короткого опису укладеної угоди й умов продажу Ненсі Ешфорд приготувала для неї попурі з місцевих новин… Ви би не впізнали Детройту!.. Нові клуби, нові театри, розкішні готелі, вишукані крамниці! Навіть шпиталь матиме новий відділ. Уже накреслено план.
"Тепер доктор Меррік з нами. Чи, скоріш за все, ви вже знали про це. Звісно, я в захваті від того, як хутко він прогресує, бо мене він завжди цікавив… Природно, що він має чималу перевагу над звичайним інтерном, позаяк, знаючи з першого дня своїх медичних студій, що обиратиме нейрохірургію, він потрапив сюди з більш спеціялізованими знаннями й досвідом, ніж будь-який инший молодий лікар, що долучився до нашої організації. … Доктор Пайл вже ставиться до нього шанобою, що тішить мене. (Доктор Пайл такий шпаркий з новаками)… Боббі дістав дозвіл опорядити власну лабораторію. Нам придався невеликий альков – можливо, ви пригадуєте – неподалік від головного солярію на верхньому поверсі. Ми розділили його. Якби ви тільки бачили, яку апаратуру він встановив. Думаю, що це більше хемічна, ніж фізична лабораторія… Склодувна майстерня! Кузня! Гамарня! Повно усіляких електричних пристроїв!.. Від нього не допросишся пояснень… Учора я побувала там і спитала його, чи він монтує новий радіоприймач, і він відповів: "Щось на кшталт того". … Але це нічого означає, хіба лиш те, що він не хоче, щоб йому надокучали.
О, я була в такому невимовному захваті, коли йому вручали диплом! Увесь цей час я покладала такі надії на нього… І коли настав той великий день… його ім’я одне з перших у церемонії (він не сказав і слова мені про те, що отримав другу відзнаку!) і я просто сиділа там і плакала, як безголова. … Його матір не могла прийти, а тому я була за його матір… І якби ви тільки бачили його діда! Гордий? Коли весь курс ішов через поміст по дипломи, старенький містер Меррік устав з крісла, намагаючись розмахувати хустинкою, поки хтось не посадив його, потягнувши за поли".
Аркуші тремтіли в руках Гелен, поки вона читала.
Останній рядок на тій сторінці – а то була восьма за ліком – було викреслено, однак ці слова ще можна було розгледіти:
"Молодий лікар, який одержав…"
Наступна сторінка була спершу пронумерована дванадцятою. Це число також було невдало витерте і переправлене на дев’ять.
Після довгих роздумів Ненсі Ешфорд опустила істотну частину свого листа.
– Ось чек на тисячу, – мовив Боббі Меррік, стоячи біля столу Ненсі.
– Дякую. Я саме скінчила до неї листа. Сьогодні відішлю його.
– Чудово!.. До речі… ви розповіли щось про Досонів?
– А чому би й ні? Хіба не треба було?
– Опустіть цю історію… не думаю, що вона сильно зацікавить її… і, крім того, є ще інші причини.
– Як хочете, – сказала Ненсі, поспіхом витягаючи сторінки, на яких було написано:
"…першу відзнаку, був найближчим другом доктора Мерріка… Дамон і Питіяс… Ось де описана така дружба! Вони разом працювали впродовж свого медичного курсу – однакова спеціяльність. За першу відзнаку тепер належить винагорода, яку спонсорує містер Овен Симмонс (Компанія "Симмонс турбайн") – рік у Відні, усі витрати, стипендія, щедра допомога і т. ин… Досони були тут минулого четверга – того дня, коли прийшов ваш лист. Вона їхала до Нью-Йорка, щоб провести свого чоловіка.