Зібравши пошту, вона устала зі столу, усміхнулася до старого Мартіно, коли той ввічливо відсунув її крісло, і повільно почвалала звивистою доріжкою. Яскрава парасолька не переймалася жодними тривогами, виграючи барвами на її лиці. Вона зійшла вузьким маршем сходів до наступного рівня гірської дороги, яка по спіралі здіймалася від села вгору; попрямувала граціозним її вигином до другого довгого маршу, який поступово розрісся до вулички, обступленої з обох боків мальовничими крамничками.
Учора вона пообіцяла собі, що цього ранку вирушить на екскурсію до Вілли Карлотти. Навскоси через затоку, на лісистому березі невимовної краси для туристів було відкрито дім чужоземного принца. Кілька скульптур Канови, рідкісні орхідеї, багате різноманіття екзотичних речей.… Вона мусить побачити їх. Як усі.
Її не обділили увагою, коли вона ступила в червоно-синій моторний човен з балдахином… Чимало помічників на невеликому причалі перед Віллою Карлоттою зголосилися допомогти їй висадитися на берег. Мініатюрну парасольку передали найближчому членові приймального комітету, путівник в шкіряній оправі – иншому, польовий бінокль на ремінці скинули з плеча; і, пошкодувавши розпачливим жестом, що в неї вже немає нічого, вона простягла обидві руки і дозволила парі заздрісників, які зосталися без обов’язків, допомогти їй перебратися через планшир.
З усмішкою зібравши свої пожитки, вона зійшла до великих металевих воріт, а через них – у прохолоду великої зали, де стеля, стіни, підлога були з білого мармуру.
Молода американка, приблизно її віку – можливо, трохи старша – сиділа на великій мармуровій лавці – єдине місце в кімнаті, де можна було сидіти – зосередивши свою увагу на уславлених Купідоні та Психеї. Вона черпурно виглядала у своєму сірому англійському костюмі й тісному сірому капелюшку, облямованому каштановими кучерями.
Вони зміряли одна одну коротким поглядом, кивнули, усміхнулися. Гелен сіла поряд з нею.
– Це найкращий його витвір, як гадаєте? – Наважилася урвати мовчанку дівчина в сірому.
– Вишуканий!
Авжеж, вона повинна знати, які саме речі вишукані, роздумувала Меріон. Те слово описувало і її саму… Десь поблизу вона сподівалася зустріти молоду жінку з синіми очима, довгими віями, синяво-чорним волоссям, мабуть, укладеним у так зване пишне каре, усмішкою, спокусливою, як у Мони Лізи, і голосом, що нагадує віолончель. ("Боббі – ради Бога! – запротестувала вона. – Ти певен, що це не арфа небесна? – "Ну, щось на взір того", – згодився він.)
– Що ще тут цікавого? – запитала вона після довгої мовчанки.
– Ніколи тут не була, – відповіла Гелен. – Думаю, що сади і якась заморська папороть. Ходімо подивимось? Ви одна, чи не так?
– Авжеж, сама і самотня.
Стукіт їхніх каблуків відлунював у просторому коридорі, поки вони шукали осіннього сонця. На терасі вони завагалися, розпитали доглядача і пішли широкою доріжкою на північ через декоративні сади, справжній витвір мистецтва.
– Ви приїхали з Беладжо?
– О так. Минулої ночі вона прибула з Лугано і зупинилася в невеликому сільському готелі… Думала, що буде тут, мабуть, з тиждень.
– Гм… тоді ви мусите переселитися нагору до Вілли Сербеллоні. Я була би така щаслива!
І скоро вони назвали себе, пуп’янок дружби розквітнув з бистротою, природною для зустрічі двох самотніх одноземців в чужому краї. Молода місіс відразу ж розповіла свою історію.
– Буде набагато краще, якщо йому не доведеться піклуватися про мене, поки не усталиться життя, – пояснила вона. – І, все одно, це моя перша подорож до Європи. Я хочу мандрувати, побувати в різних місцях.
– Дивно, що ви приїхали до Беладжо відразу з Парижа. Звісно, цьому я рада; але тут немає нічого, крім чудесного краєвиду… Люди так не роблять, чи не так? Вони їдуть… о, вони їдуть у всілякі шато або уздовж Рив'єри; Рим, Париж, Неаполь, Флоренція. Як сталося, що ви приїхали сюди?
– Я прочитала про це місце в книжці. Дуже давно… Завжди хотіла приїхати сюди!
Було цікаво шукати взаємні інтереси. Доктор Досон щойно закінчив Медичну школу в червні. Отримавши першу відзнаку, він потрапив до Відня. Нейрохірургія – це його спеціяльність… Гелен отримала листа, саме цього ранку, від друга з Детройту, який близько знав молодого лікаря, що одержав другу відзнаку на цьому курсі. Безсумнівно, що доктор Досон добре його знав.