– Я позбавлю вас від зайвого клопоту, – сказав він тихо, піднявши слухавку.
– Поклади негайно! – закричав Брент, грюкнувши дверима.
Меррік, посміхнувшись, послухався.
– Ви, Бренте, не спішите говорити з детективом. Однак вам доведеться поговорити зі мною! Ви хочете щиросердо зізнатися і розповісти мені все – чи мені доведеться переламати вас надвоє над цим столом? Я на це здатен, ви добре знаєте; і навіть маю таке бажання!
Засліплений люттю, Брент озвіріло махнув кулаком. Відступивши убік, щоб пропустити удар, Меррік, наче обценьками, схопив тремтяче зап’ястя лівою рукою. Другою він міцно схопив Брента за горло, штовхнув до столу і перехилив назад – а тоді ще далі, поки на його пурпуровій шиї не проступили надуті вени, й утруднене дихання не підказало, що настав час відпускати.
– Тепер поговоримо про справи?
Брент важко звівся на один лікоть, а його рука щось намацувала в шухляді столу.
– Кинь зброю! – Меррік натиснув на зап’ястя, поки пальці Брента не відпустили пістолет, що упав на підлогу. – Ідея зі стріляниною не мине тобі даремно.
І знову Адамове яблуко Брента і його околиці потрапили в такі кліщі, що від дихання зостався тільки стражденний тонкий свист.
Меррік нахилився і підняв зброю, розрядив, поклав у кишеню набої і зачекав, поки господар отямиться.
За кілька хвилин він стояв, незграбно розтираючи кулаками налиті кров’ю очі і обережно торкаючись шиї.
– Добре, захрипів він, – тепер, коли ти довів, що сильніший від мене, скажи, чого ти хочеш?
– Я не сильніший від тебе, Бренте. Твоя біда в тому, що ти кинувся на мене із заплющеними очима. Просто вирішив скористатися невеличким шансом, що удар якимось чином потрапить у ціль. І саме це, мабуть, головна причина твоїх нещасть, з усякого погляду. Заплющивши очі, ти гамселив щодуху, сподіваючись випадково кудись потрапити. А тоді ця запізніла ідея з пістолетом… Тепер би ти опинився в серйозній халепі, якби я дозволив вистрелити у себе. Любитель азартних ігор, он ти хто!
– Я волів би скористатися кріслом або ручкою!
– Це тільки підтверджує мої слова… І, якщо мова зайшла про крісло та ручку, то повзи до свого стола і сядь. Я хочу, щоб ти дещо написав для мене.
– Якщо ти думаєш, що зможеш вибити з мене зізнання, Мерріку, то гірко помиляєшся.
– Зізнання? Яка дурниця! У мене в кишені вистачить доказів, щоб посадити тебе на двадцять років. Я хочу, щоб ти написав листа своїй сестрі у перших. Я продиктую тобі його. І не роби помилок, бо я відсилатиму його сам.
Брент тяжко опустився за стіл і, змахнувши з нього сміття, узяв ручку.
Почни з адреси і твого звичайного привітання. Продовжуй так: з огляду на непевність твого прибутку з акцій Північно-західного мідетопного, я продав їх…
Шпурнувши ручку, Брент закричав:
– Ти усвідомлюєш, що цей лист я пишу з твого примусу?
– О так! Дійсно, ти пишеш його саме тому! Будь ласка, далі.
– Ти розумієш, що це означає?… Примушувати мене таке писати?
– Що ж?
– Ну, це… це…
– Придумаєш правильну назву, після того як я піду… Піднеси ручку! Ти зрозумів усе про Північно-західний мідетопний? Тепер пиши далі… Я придбав для вас його еквівалент в корпорації "Ексіон Моторз", привілейовані…
Брент завагався і зачудовано глянув угору.
– Не розумію!
– Це не має значення, – сухо відказав Меррік. – По суті, тобі немає до того діла. У цей момент ти просто виконуєш функцію мого клерка. Написавши цю цидулку, ти вже не виконуватимеш жодної ролі в бізнесових справах своєї сестри: …корпорація "Аксіон Моторз", привілейовані; п’ятсот акцій зареєстровано сьогодні по двісті шістдесят шість. Цей пакет утримує Трастовий відділ Четвертого державного банку Детройта, звідки до тебе регулярно надходитимуть дивіденди.
– Звідки я знаю, що це правда? – загарчав Брент.
– А тобі й не треба; бо, як я вже сказав, це не твоє діло. Уже написав? Тепер ще один уступ: "Нещодавно я дізнався, що важлива бізнесова справа терміново змушує мене вирушити до Буенос-Айреса…"
– Але … Я не збираюся до Буенос-Айреса!
– Ще й як!.. Відпливаєш у суботу… Ти саме пакуєш речі, щоб виїхати до Вашингтона, де отримаєш паспорт, про який я домовився для тебе. Звідти виїдеш до Нью-Йорка, де сядеш на корабель до Віґо. …А тепер до листа: "…Не знаю, скільки часу я буду там; тому я передаю всю відповідальність за твої справи Трастовому відділу Четвертого державного банку Детройта. Містер Т. П. Рендал підтвердить це і вже невдовзі надішле тобі короткий звіт про твої фінансові справи…" А тепер додай усі приємні люб’язності, які в тебе вистачить нахабства написати жінці, пограбованій з твоєї волі, і підпиши своїм ім’ям… А також адресу на конверті.