Ніколас потер щелепу.
– Я чув про такі речі. Не можу сказати, що колись пережив таке сам… А що ж трапилося з тобою?
Боббі відсунув стіл, і підтяг стільця так близько, що їхні коліна торкнулися.
– Grandpère, сказав він серйозно. – Я хочу розповісти вам те, у що вам не так легко повірити. Це довга історія, і мені доведеться переказувати з самого початку.
– Участь Ніколаса у розмові впродовж наступних кількох годин обмежилася випадковими: "Таки так!.. Неймовірно!.. Та невже!"
Коли зрештою Боббі завершив, старий сидів у глибокій задумі.
– Я інколи й не підозрював Боббі, що тебе цікавить релігія.
– Я не певен цього, Grandpère.
– Але це ж воно! Ти розповідав про цю "Найвищу Особу", яка наповнює нашу особистість додатковою енергією, коли ми просимо її і додержуємося певних правил… Це ж Бог, чи не так?
– Безсумнівно… Мабуть, просто ще один спосіб сказати те саме.
– Я завжди уникав цієї теми, Боббі. Але, останнім часом вона не йде мені з голови. Я вкрай збентежений цими днями. Я перебуваю у стані психічного бунту проти смерти. Страх підкрадається до мене, і з ним годі вдіяти щось. У смерти всі козирні карти… Уранці я устаю трохи довше, ніж місяць тому. І мені трішечки важче зійти сходами вгору, ніж минулого тижня. Старий механізм зношується. Я не хочу вмирати. Я розумію, що коли людина фактично постає перед смертю, природа створює щось на взір анестезії, яка притуплює її страхіття і змушує видаватися досить правильною. Але ця думка дарує мені мало втіхи. У тому разі, коли мені потрібна невідкладна допомога, я не звик заплющувати очей, і мене не надто тішить думка, що я очманію аж до повної апатії – як засуджений на страті – коли нарешті це станеться востаннє… Я не заперечував би надто, якби існувало щось – опісля… Боббі, ти віриш у безсмертя?
– Хотів би я бути певним кількох инших речей, що турбують мене, – відповів умить Боббі, – так само, як я переконаний у виживанні особистости. Як тільки ви відчуєте життєдайний зв’язок з Найвищою Особою, Grandpère, ви усвідомите, що її сила цілком незалежна від матеріяльних речей… На мій погляд, це цілком ясно. Особистість – ось що важливе! Троянди в отій вазі не мають смислу одна для одної; не мають смислу для себе. Тигр не знає, що він тигр. Ніщо у світі не має жодної реальности, якщо вона не буде проголошена реальною нашою особистістю. Викиньте з цієї схеми особистість, і будь-що буде позбавлене смислу! Долучіть до схеми особистість, і ви автоматично знайдете пояснення всього!
Останнім часом я багато думав про душу, Grandpère. Мене вражає те, що речі, які ми читаємо про душу, страхітливо оманливі. Нас запитують: "Що ви робите для душі і з душею?" І це те саме, що питати: "Коли ви збираєтеся здати свій старий автомобіль?" … Не можна казати "моя душа" так само, як ми кажемо: "мій капелюх", "моє каное" чи "моя печінка"… Я є душа! Я маю тіло! Моє тіло зношується, і коли я вже не здатен ремонтувати його далі, щоб воно служило мені, то везу його на звалище; однак я не мушу сам потрапляти на смітник! Я зв’язаний з Найвищою Особою!.. Неначе промінь з сонячним сяйвом!.. Я не втрачу своєї сили, якщо Він не втратить Своєї!.. Якщо це релігія, Grandpère, то я релігійний! Однак я волію думати про це як науку!
– Боббі, ти християнин?
– Я сам би хотів це знати, Grandpère… Уже досить довгий час мене манить особистість Ісуса Христа. Це приклад людини, що якнайбільше уподібнилася Найвищій Особі. Він проповідував потребу позбутися страху. Вірив, що може дістати все, якщо тільки про це попросить… Ця історія інтригує мене й тоді, коли він мимохідь запевняє, що усі инші спроможні на те саме, якщо дуже захочуть. Мене дивує, що людей меншою мірою цікавить цей факт. … Отже, якщо це означає бути християнином, то я християнин.
– Чи саме цього навчають у церквах, Боббі?
– Певен, що не знаю; бо ніколи не ходив до них. Наскільки мені відомо, вони розглядають усе це питання емоційно. Ставляться до душі, наче до природженої недуги, що потребує лікування. Душу передають з одного судна на инше, як валізу з погнутим замком та поламаною завісою, причепивши клеймо: "Отримано в поганому стані"… А в газетах можна лише прочитати, що вони або збирають кошти на якесь будівництво, або допомагають обрати нового генерального прокурора, або зупиняють боксерські бої, або картають якусь иншу секту за її переконання, або скандалять, не поділивши чогось на одній території… Може нам двом краще заснувати власну церкву; як ви гадаєте, Grandpère?
– Чудово, – погодився старий, посміхаючись. – Я збудую її, а ти станеш священиком.