Їй вистачило години, щоб вирішити. Зім’явши листа збентеженими пальцями, вона устала і механічно пройшла по Англійському променаду повні півмилі; повільно повернулася тою ж дорогою назад повз Неґрессо і Руль, так поглинута проблемою, що ледве помічала любителів прогулянок з доброго десятка країн. Дійшовши до невеликого парку перед Жет, Гелен була готова визнати, що Джойс переконала її.
Вона спробувала перебрати всі инші альтернативи. Чому б не відіслати Джойс телеграму, щоб вона приїхала сюди? Але ні – Джойс сильно прагла знайти якусь роботу. Тут, уздовж Рив'єри, вона її не знайде. Джойс хотіла почати нове життя. Але, байдикуючи тут, вона не могла цього зробити. Джойс була страшенно самотня. Але Ніцца надто не зарадить цьому лихові… І, врешті-решт, це її обов’язок – дбати про Джойс. Вона мусить їхати!.. Того дня було майже так само людно, як тоді, коли вона імпульсивно переїхала з Беладжо.
Повільно великий корабель здіймався на стапель; слизькі, солоні троси намотувалися на велетенські гуркотливі котушки, десь глибоко в його нутрі; з доку доставили вкриті містки і відкрили перед роєм метушливих прибульців. Майже всі придивлялися широкими, чекальними очима до люду, який, дихаючи парою, стовпився біля виходів з причалу.
Гелен почувалася дуже самотньою. Вона невпевнено попрощалася з кількома друзями, яких знайшла на борту; без сумніву, вона ще стрінеться з ними на митниці.
І вже невеликі збори зібралися під великим "Г", на півдорозі до вітристого пакгаузу, де швидко росла купа багажу. Дехто сидів на валізах з покірним відчаєм кораблегинців, що опинилися на безлюдному острові; дехто – менш досвідчений – присідав перед своїми просторими торбами, роздумуючи про останні поправки до митних декларацій.
Молода місіс Гадсон полювала за сувенірами в Європі, однак просто дивовижно, скільки речей вона мимоволі назбирала впродовж майже трьох років закордонних подорожей. Наблизившись до своєї літери, вона зустріла пару службовців, які ішли в тому ж напрямі, і сказала їм, що сподівається провести хоча б половину Різдва з родичами в Детройті. Привівши їх до своїх пожитків, вона показала, куди саме причепити етикетки. Того ранку вона могла би привезти королівські самоцвіти.
На її радість, поїзд о третій не був переповнений; але чому б це мало статися? То був переддень Різдва! Нормальні люди удома. Ця думка пригнітила її. Одну хвилину, поки поїзд стугонів у тунелі, вона сумувала за рідним домом, як ніколи.
Однак це повернення до Детройту сповнювало її також приємним хвилюванням. Вони з Джойс були близькими приятельками. Хай якими напруженими були їхні стосунки минулої стражденної зими, коли вона востаннє безуспішно спробувала захистити дівчину від цілковитого самознищення, усе це кануло в забуття після нагального прохання Джойс.
І в Детройті було безліч инших друзів, з якими вона радо зустрінеться… Бірни… Чи варто відвідати місіс Ешфорд? А чому би й ні? Місіс Ешфорд добре ставиться до неї. …Виглядало б дивно, якби вдова доктора Гадсона повернулася до Детройта і не заглянула б до Брайтвуда… Можливо, вистачить того, що вона запросить місіс Ешфорд на обід у місті і денний спектакль… Навряд чи обов’язково їхати до шпиталю. Звісно, доктор Пайл буде радий бачити її; але вона зможе прийти до Пайлів додому… Крім того, не випадає зустрічатися з людьми, з якими вона ледве знайома і мала би пам’ятати їхні імена… А щодо того склодува, який пхає носа в чужі справи і розсилає за людьми шпигів, що доповідають про кожен їхній рух, то можна й не сумніватися, що вона зустріне його!.. А навіщо йому взагалі здалося дути скло?… Уявіть тільки! – нейрохірург витрачає свій час на таку недолугу справу!
Небо було попелястої барви. Великі сніжинки ліпилися до шибки, осипалися, збігалися до нижнього кутка рами. Хай куди вони потрапляли і де плющилися, і хай яким повільним був їхній шлях, рано чи пізно, швидко чи повільно, вони врешті-решт збігалися в кутку і щільно притискалися одні до одних. З її думками сталося те саме. Хай звідки вони не починалися – усі спромоглися вести до одного. Це дратувало її, а тому вона спробувала вирватися з полону мрій, повернулася до журнальної розповіді і перечитала з неймовірною байдужістю сторінку, по якій механічно бігала очима… Чи варто замовити купе з гаражу? Вона вже довго не їздила зледенілими дорогами. Чи буде досить обачною? Заноси небезпечні… Вона спостерігала, як сніжинка повзе по шибці… В очах забриніли ніжні спогади. Вона прикусила губу. Щоки вкрилися рум’янцем… Тоді, сердита на себе, вона пересіла і рішуче взяла журнал.