Цього. разу випав щасливий день. На палубі зібралася весела компанія випадкових супутників. Тут було кілька туристів, двоє-троє контрабандистів, оперний співак, що закінчував своє берегове гастрольне турне, та його імпресаріо, підтоптаний вже чоловічок, проте чистокровний граф із північної країни.
Компанія розважалася, як уміла, — співала, грала в шахи й розповідала нові анекдоти та свіжі відомості про останню сенсацію — таємниче зникнення відомого хірурга Патрарі з власної квартири серед білого дня. Історія вар’ювалася в карколомних подробицях і прикрашалася найвитонченішими романтичними вигадками. Найбільшою ж розвагою для компанії і центром її уваги було залицяння до єдиної на пароплаві жінки — самітної й прекрасної дами. Дама ця прихильно приймала рясні залицяння й стільки ж охоче відповідала на них, не віддаючи, проте, нікому з кавалерів найменшої переваги. Вона теж була заінтригована сенсаційними подіями дня і від себе розповіла кілька жахливих подробиць із пригод нещасного хірурга Патрарі. Компанія весело реготала й висловлювала свої захоплення з буйної фантазії прекрасної дами. До кінця подорожі все товариство було так зачароване своєю супутницею, що, коли їй прийшов час пересідати на турецький пароплав, усі щиро сумували й на власних плечах усі гуртом перенесли її багаж, відштовхнувши незграбних носіїв. Під час цієї процедури кавалери не пересварилися навіть між собою, бо всім знайшлася робота: прекрасна дама мала безліч речей.
Особливо помучилися галантні кавалери біля двох велетенських скринь, щонайменше по 100 кілограмів вагою кожна. Щодо розміру, то менша була ніяк не коротша за зріст шофера Чіпаріу, а більша — якраз така, як велетень Ионеску. До того ж там зберігалися якісь, очевидно, крихкі речі, бо ні трусити, ні перевертати їх догори дном прекрасна дама не дозволила.
Митні агенти приступили були до цих велетенських скринь, але з пошаною лишили їх недоторканими, побачивши з рук прекрасної дами охоронну грамоту від самого уряду. Це мали бути якісь точні технічні приладдя.
Після того засмучені кавалери покинули пароплав і, коли той рушив, довго ще махали капелюхами та пледами своїй прекрасній супутниці. Прекрасна дама відповідала їм хусткою, а потім пішла до себе в каюту спочити, де чекав на неї її вірний лакей.
Постать цього лакея мимоволі лякала всіх подорожніх своєю виключною потворністю. Він був зовсім німий, у величезних чорних окулярах, якийсь спухлий і до того ж кумедно й моторошно рухався, як заводна лялька. Веселе товариство раз у раз полохливо сахалося, тільки-но ця потвора з’являлася біля своєї господині, дарма що прекрасна дама докладно розповіла про його оригінальне й екзотичне походження з нетрів дикої Африки та зовсім незаразливу хворобу, що спотворила його зовнішність.
Проте уважний читач, який перечитав цю правдиву повість з початку до кінця, мусив впізнати в цій муштрованій потворі шановного доктора Гальванеску, як і його господиню — Юлію Сахно.
ЩО БУЛО ПОТІМ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Консиліум був призначений на дев’яту вранці.
Юлія Сахно прокинулася о шостій. Дарма що набігалась і натомилась за клопітний день, вона лягла аж о другій уночі. Клініки, інститути, лабораторії, кабінети, лікарні, квартири лікарів — вона побачила їх учора за один день куди більше, як за всі двадцять п’ять років свого життя. Вона мало не заблудилася серед цих установ, полюючи за видатними світилами медичної науки. Коли Сахно приїздила до лікарні, світило, виявлялося, щойно виїхало до інституту. Вона кидалася навздогін, але до інституту потрапляла саме тоді, як світило вирушало до клініки. У клініці вона діставала лише повідомлення, що от-от, дві хвилини тому, світило вийшло до лабораторії. Це була немов одчайдушна передфінальна гонитва в американському пригодницькому фільмі. Нарешті, їй таки пощастило перехопити світило десь між його обідом та засіданням наукової кафедри. Вона висипала перед ним усю гору своїх листів, відношень, мандатів, записок, запрошень, посвідчень — і, втонувши в них, світило змушене було таки дати свою згоду приїхати десь між першою і першою п’ятнадцять уночі. Але це була якраз саме та година, коли ні в якім разі не могли бути інші світила. Сахно кидалася до телефонів. Телефони, як на те, псувалися. Сахно плигала в машину і мчала. Але вона встигала до лікарні саме тоді, як світило, виявляється, щойно виїхало назад до інституту. Все починалося знову, спочатку…