У нижньому підвалі мурчали електрогенератори, вгору і вниз поспішали ліфти. На всіх одинадцяти поверхах, у яких розмістилися дитячі ясла, був час приймання їжі. Тисяча вісімсот обережно поярликованих немовлят одночасно ссали з тисяча восьмисот пляшок свою півлітру пастеризованого молочного продукту.
Над ними, на десяти наступних поверхах загальних спалень, хлопчики й дівчатка, яким належав пообідній сон, трудилися не менше за інших, хоча й не знали про це, засвоюючи гіпнопедичні лекції з гігієни й товариськості, класової свідомості й початків еротично-сексуального життя. А над спальнями були ще приміщення для гри, де в дощову погоду дев’ятсот старших дітей розважалися моделюванням із цегли й глини, забавою “лови черевика” й еротичною грою.
Гу-у-у! — працьовито й життєрадісно гудів вулик. Над пробірками весело наспівували дівчата, посвистували Визначальники. А які славні жарти можна було почути над опорожненими ампулами! Але обличчя Директора, коли він зайшов до Відділу запліднення з Генрі Фостером, було серйозним і одерев’яніло суворим.
— Це має бути наукою для всього загалу, — говорив він. — У цьому відділі робітників вищої касти більше, ніж у будь-якому іншому відділі Центру. Тому я й велів йому о пів на третю з’явитися сюди.
— Він дуже хороший робітник, — з удаваною безсторонністю вставив Генрі.
— Знаю. Але саме це й зумовлює суворість покарання. Його інтелектуальна вищість передбачає й відповідні моральні обов’язки. Чим людина талановитіша, тим ширші у неї можливості збивати людей з пуття. Хай краще потерпить один, ніж дозволити йому псувати багатьох. Зважмо справу об’єктивно, містере Фостер, і переконаємося, що немає огиднішого злочину, ніж порушення загальноприйнятих норм поведінки. Вбивство припиняє життя одному індивідові. А що, зрештою, для нас індивід? — Широким жестом він указав на ряд мікроскопів і інкубаторів. — Ми без жодних утруднень, легко можемо наробити скільки завгодно нових. Порушення ж прийнятих норм ставить під загрозу більше, ніж життя простого індивіда, воно б’є по самому суспільству. Так, по самому суспільству, — повторив він. — А ось і сам лиходій.
Бернард наближався до них між рядами запліднювальників. Вигляд веселої самовпевненості погано приховував його знервованість і тривогу.
— Доброго ранку, містере Директор! — недоладно голосно привітався він, але в ту ж мить зрозумівши це, перейшов на сміховинно тонкий шепіт, майже писк. — Ви просили мене прийти поговорити з вами.
— Так, містере Маркс, — поважно сказав Директор. — Я призначив вам зустріч саме тут. Ви, здається, повернулися з відпустки вчора увечері.
— Так, — відповів Бернард.
— Так-с, — повторив Директор, розтягуючи гадюче “с-с-с”. Раптом підвищив голос. — Леді й джентльмени, — засурмив він, — леді й джентльмени!
Вмить стихло наспівування лаборанток над пробірками, як і заклопотаний свист мікроскопістів. Наступила повна тиша, всі їли очима Директора.
— Леді й джентльмени, — ще раз повторив Директор, — вибачте, що перериваю вашу працю. Болісний обов’язок примушує мене до того. Безпека й стабільність суспільства під загрозою. Так, під загрозою, леді й джентльмени. Цей чоловік, — він звинувачувально вказав на Бернарда, — цей чоловік, що стоїть перед вами, цей альфа-плюс, якому так багато було дано й від якого не менше очікувалося, цей ваш колега, або чи не краще відразу сказати, екс-колега, грубо знехтував нашим довір’ям. Своїми єретичними поглядами на спорт і сому, скандальними порушеннями норм свого статевого життя, своєю відмовою коритися вченню Нашого Форда й поводитись у позаробочі години, як дитина в ампулі, - Директор осінив себе знаком Т, — він викрив себе як ворог Суспільства, руйнівник, леді й джентльмени, Порядку й Стабільності, зловмисник щодо самої Цивілізації. З цієї причини я пропоную звільнити його, звільнити з ганьбою з посади, яку він обіймав до цього в Центрі; я пропоную негайно просити перевести його на підцентр найнижчого рангу, у найвіддаленіший від великих населених пунктів, щоб його кара служила якнайкраще інтересам суспільства. В Ісландії в нього буде менше нагод збивати з пуття інших своїм фордохульним прикладом. — Директор зробив паузу, потім схрестив руки на грудях, величаво повернувся до Бернарда. — Марксе, — сказав він, — чи є в тебе якесь переконливе виправдання, щоб ми могли переглянути винесений тобі присуд?