— Потрібен крупний план, і я підійду до бика ближче. Він, звичайно, кинеться на мене, і тут уже моє життя залежить від тебе й твоєї рушниці, Пребле.
— Йди, — лаконічно відгукнувся Пребл.
Майже за двадцять кроків від бика я вийшов зі схованки. Величезний бик форкнув, помотав головою, націлився на мене рогами — ось вона, дорогоцінна мить! Але тут гримнув постріл, тварина похитнулась і звалилася на землю, вражена кулею в саме серце. Почулося радісне кудкудакання Уїзо.
Як же лаяв я старого дурня, котрий зіпсував усю справу! Уїзо так нічого й не зрозумів. Він бачив, що начальникові загрожує смертельна небезпека, і діяв, як підказала йому його проклята розважливість. Ніколи більше, супроводжуючи мене, він не візьме до рук рушниці!
Удача посміхалася нам у всьому!
Ми були обмежені в часі й не могли добратися до літніх пасовиськ карибу на березі Льодовитого океану, а олені прийшли провідати нас, коли прибули на свої зимові пасовиська до озера Артиллері. Ми знали, що не зможемо побувати навіть на річці Бека, де водяться вівцебики, — і вівцебик трапився нам біля озера Ейлмер.
І ось іще одна удача! Вночі якийсь звір заліз у наш намет і поцупив м’ясо. Наступної ночі Біллі поставив капкан і спіймав злодія — ним виявився… песець, який ще й дозі хизувався в літній шубці. Ми не думали, не гадали потрапити до нього в гості влітку, а він сам вирішив навідатися до нас!
Поки хлопці займалися виробленням бичачої шкіри, я згадав про затоку, з якої витікала річка, та пішки подався оглядати околиці.
Милі за дві зійшов на гору і зробив найважливіше за всю подорож відкриття. Переді мною, виступаючи з серпанку далекого північного заходу, несла свої води велична річка — з білим кипінням води біля порогів і водоспадів, темно-блакитна в спокійних місцях, повновода, часом до двохсот, а в середньому 70–80 ярдів завширшки. Зважаючи на карти, я був її першовідкривачем.
Біля самого берега на мілководді хлюпалася безліч великих лососів. Сповнений торжества першовідкривача, я пройшов іще зо дві милі вниз за течією та вирішив назвати річку Ерл-Грей, на честь гідного державного діяча, нинішнього генерал-губернатора Канади.
Склав на березі піраміду з каменів, вказав своє ім’я та дату відвідування. Потім, сидячи на вершині гори, милувався прекрасною річкою — краєвид згори відкривався чудовий. На душі було радісно й світло — моя експедиція, поза всякими сумнівами, пройшла успішно. Всю програму цілком виконано. Я довів численність стад карибу, дослідив озеро Ейлмер, відкрив дві великі річки, досяг нарешті зони перебування вівцебиків і везу з собою коштовний експонат — череп бика-чемпіона.
Це була зоряна година всієї експедиції!
МОЯ НАЙДАЛЬША ПІВНІЧ
Табір «Вівцебик» подарував нам не тільки річку Ерл-Грей, вівцебика та песця, але й багато інших цікавих відкриттів. Пребл спіймав тут довгохвостого ховрашка та виявив, що його защічні мішки натоптані грибами, а потім підстрелив самця куріпки — зоб у того був просто забитий вербовим і березовим листям, хоча навколо було вдосталь ягід, які саме достигали. Останнього вечора, коли Біллі повертався в табір, за ним на відстані пострілу з рушниці йшов тундровий вовк, і, звичайно ж, траплялися олені.
— Усі на борт! — скомандував я вранці 19 серпня, і ми знову вирушили в дорогу. Досягли північної затоки озера, повернули на північний захід. Вранці я сфотографував зайця-біляка, третього за всю подорож. 20 серпня ми розбили табір у затоці Сендхіл, найпівнічнішій точці озера Ейлмер і нашого човнового шляху.
Цілий день у полі зору перебували невеликі стада карибу. З десяток оленів паслося на піщаному пагорбі за пів-милі від табору, кілька одинаків пройшли зовсім близько від табору. Один із них виконав щось на кшталт танцю святого Вітта — стрибав, скакав, трусив головою — схоже, бідоласі дошкуляли ґедзі. Коли ми снідали, молодий олень зацікавлено роздивлявся нас із відстані ста кроків.
Повертаючись із прогулянки, Пребл повідомив, що олені скрізь, але стада нечисленні. Вранці мене збудило цокання копит — за тридцять футів від мого намету пройшов карибу. Відразу по сніданку ми подалися шукати вівцебиків на схід від річки Грейт-Фіш. Місцевість тут горбкувата, з рідкими грядами гір і нескінченними заплавними луками в низовинах — чудові місця для випасання коней. Майже на кожній луці походжали двоє-троє оленів.
Удень за сім миль на північ від озера Ейлмер ми зробили привал на льодовиковій гряді на схід від річки Грейт-Фіш. Звідси відкривався чудесний краєвид — нескінченні неозорі простори, заради яких ми й здолали тривалий і далекий шлях. Ці простори немовби розстелялися перед нами величезною докладною картою, на якій виразно було відбито невідомою гігантською рукою природотворчі процеси.