— Значить, це зовсім не кінь?
— Це всього-на-всього буйволяча шкура, — вів далі трапер, якому роз'яснення Пола здалося не зрозумілішим за лікареву мову. — Її вивернули хутром досередини; вогонь обпалив її, як ви бачите, але вона не згоріла, бо тварину вбили недавно і, можливо, під шкурою ще лежать рештки м'яса.
— Ану, старий трапере, підніми шкуру за край, — сказав Пол таким тоном, ніби відчував, що він завоював собі право подавали голос на будь-якій раді. — Якщо там залишився шматок горба, то він, мабуть, добре спікся, і буде зараз саме впору.
Старий засміявся, щиро потішений зарозумілістю свого товариша, й підняв край шкури ногою. Вмить вона відлетіла вбік, з-під неї раптом вискочив індіанський воїн, готовий зустріти будь-яку небезпеку.
РОЗДІЛ XXIV
Хотів би я, Гел, щоб зараз можна було
лягти спати, знаючи, що все гаразд.
Вражені втікачі зразу ж упізнали того молодого пауні, з яким уже раз були зустрілися. Занімівши з подиву, вони хвилину, як не більше, зачудовано й недовірливо дивились на індіанця, а той — на них. Однак молодий воїн виказував свої почуття куди стриманіше й гідніше, ніж його білі знайомі. Мідлтон і Пол відчували, як тремтять їхні тендітні супутниці, і кров у жилах молодиків рухалася швидше, а індіанець палючими очима озирав всіх по черзі, — здавалося, він не опустив би погляду і перед небезпечнішим ворогом. Оглядівши здивованих подорожан, він зупинив погляд на незворушному обличчі трапера. Першим порушив мовчанку доктор Баттіус, вигукнувши:
— Ряд — примати; рід — homo; вид — людина прерій!
— Так, так, от таїна й відкрилася, — мовив старий трапер, киваючи головою, ніби вітав сам себе з тим, що розгадав таку нелегку загадку. — Хлопець ховався в траві; вогонь заскочив його уві сні й він, утративши коня, мусив рятуватися сам під шкурою щойно оббілованого буйвола. Непогано придумав, коли під рукою не було кременя й пороху, щоб підпалити круг себе траву. Кажу вам, цей хлопець і в дорозі був би добрим товаришем! Побалакаю-но я з ним лагідно, бо з сварки нам не буде ніякого пожитку… Знову вітаю свого брата! — сказав він, перейшовши на зрозумілу пауні мову. — Тетони хотіли викурити його, мов єнота.
Молодий пауні обвів очима рівнину, ніби оцінював ту страшну небезпеку, від якої врятувався, але він нічим не виказав своїх почуттів. Насупивши брови, індіанець відповів траперові:
— Тетони — собаки. Коли вони чують бойовий клич пауні, все їхнє плем'я виє з переляку.
— Правду кажеш. Ці негідники женуться за нами, і я дуже радий, що зустрів воїна з томагавком у руці і, що воїн цей їх не любить. Чи не відведе мій брат моїх. дітей до свого селища? Якщо сіу переслідуватимуть нас на цій стежині, мої юнаки допоможуть йому відбити їхній напад.
Молодий пауні знов пильно подивився в очі кожному пришельцеві, перш ніж відповів на таке важливе запитання. Чоловіків він розглядав недовго й, очевидно, цей огляд його цілком задовольнив. Але рідкісна й незвична краса Інес — створіння прекрасного й загадкового, — як і першого разу, прикувала до себе його погляд. Часом він переводив очі на Еллен, зваблений її зрозумілішою, хоч і теж незвичайною вродою, але тут-таки повертався до споглядання істоти, котра його недосвідченому окові та простодушному розумові здалася вершиною досконалості, яку могла б створити хіба полум'яна уява юного поета. Ніколи не зустрічав він у рідній прерії нічого настільки прекрасного, настільки ідеального, настільки гідного, що могло б послужити винагородою відвазі й самовідданості воїна; і молодий завзятець дедалі більше віддавався чарам цієї надзвичайної жіночої вроди. Але, завваживши, що його погляд бентежить предмет його захвату, він відвів очі й, виразно приклавши руку до грудей, скромно відповів:
— Мого батька зустрінуть як гостя. Юнаки мого народу полюватимуть з його синами; вожді куритимуть люльку з сивоголовим. Дівчата-пауні співатимуть пісень його дочкам.
— А якщо ми наскочимо на тетонів? — запитав трапер, бажаючи докладніше з'ясувати умови цієї нової спілки.
— Вороги Великих Ножів зазнають удару пауні.
— Добре. Тепер ми з моїм братом домовимося йти некрученою стежкою: хай наша путь до його селища буде пряма, як політ голуба.
Молодий пауні жестом показав, що згоден, і слідом за трапером відійшов трохи вбік, аби їхній раді не завадили своїми втручаннями нерозсудливий Пол чи неуважний природознавець. Переговори тривали недовго, але оскільки співрозмовники висловлювалися, за звичаєм індіанців, короткими багатозначними реченнями, то обидва швидко з'ясували все, що їх цікавило. Коли вони повернулися до гурту, старий розповів товаришам, про що він дізнався від пауні.