— Хай він позначить те місце, щоб міг його будь-коли впізнати.
— Не бійся, не бійся, я ніколи не забуду цього місця, — перепинив його старий, розчулений такою мужністю і таким спокоєм.
— Тепер я знаю, що мій батько піде до мого народу. Голова в нього сива, і я вірю, що слова його не розвіються, мов дим. Хай він підійде до моєї оселі й голосно вигукне ім'я Твердого Серця. Жоден пауні не буде глухий. Потім хай мій батько попросить, щоб йому дали молодого коня, на якому ще ніхто не їздив, але який гладший за оленя і прудкіший за лося.
— Я розумію тебе, розумію, — перепинив уважливий старий. — Я зроблю все, що ти скажеш, еге ж, і добре зроблю — або ж я зовсім не тямлю, яка буває остання воля вмирущого індіанця.
— А коли мої молоді воїни передадуть моєму батькові повід цього коня, чи приведе він його покрученою стежкою до могили Твердого Серця?
— Чи приведу! Авжеж, приведу, хоробрий юначе, хай навіть зима вкриє ці рівнини сніговими кучугурами і сонце сховається за дня, як за ночі. Я приведу коня до священного місця і поставлю його так, щоб він дивився на захід.
— І мій батько поговорить з ним, і скаже, що він потрібен своєму господареві, який годував його ще відтоді, коли він був маленьким лошам?
— І це я зроблю; хоч, бог свідок, я казатиму це коневі, не тішачись марнославною думкою, що він зрозуміє мої слова, а тільки, щоб усе було зроблено так, як вимагають індіанські звичаї. Гекторе, песику, а що ти думаєш про розмову з конем?
— Хай сивобородий говорить до нього мовою пауні, — урвав його молодий стражденець, зачувши, що старий звернувся до собаки незнайомою мовою.
— Я вволю все, що заповідає мій син. Ось цими старими руками я заб'ю коня на твоїй могилі, хоч я й сподівався, що не доведеться їм проливати більше ні людської, ні звіриної крові.
— Добре, — відповів молодий пауні, і по його обличчю майнув відблиск утіхи. — Тверде Серце поскаче на своєму коні до блаженних прерій і стане перед Володарем Життя як вождь!
Раптом індіанець так разюче змінився на виду, що трапер озирнувся і побачив: тетони закінчили радитись, і Маторі в супроводі двох чи трьох найповажніших воїнів неквапом іде до приреченого.
РОЗДІЛ XXVI
Не схильна я до сліз, як ті жінки…
Але у серці благородне горе,
Що спалить швидше у своїм огні
Мене, ніж сльози втоплять.
Футів за двадцять від бранців тетони зупинились, і їхній вождь зробив знак старому підійти ближче. Трапер скорився і, лишаючи молодого пауні, виразно глянув на нього, і той зрозумів цей погляд як підтвердження — а так воно й було, — що старий не забуде своєї обіцянки. Як тільки він підійшов досить близько, Маторі простяг руку і, поклавши долоню на плече уважливого старого, з хвилину дивився йому просто в вічі, ніби бажав проникнути в глибину його потаємних думок.
— У блідолицих завжди два язики? — запитав він, переконавшись, що трапера його гнівний погляд турбує так само мало, як і страх за своє майбутнє.
— Чесність не в шкірі, а значно глибше.
— Це так. Тепер хай мій батько вислухає мене. У Маторі лише один язик, у сивої голови — багато. Може, вони всі прямі і не роздвоєні. Сіу — це всього-на-всього сіу, а блідолиций — це хто завгодно! Він може розмовляти з пауні, і з конзами, і з омагами, і зі своїм народом.
— Еге ж, а в поселеннях є люди, які знають ще більше мов. Але що з того? Володар життя має вухо для кожної мови!
— Сива голова зробив зле. Він сказав одне, а думає інше. Він дивиться очима вперед, а думкою — назад. Він загнав коня сіу; він друг пауні й ворог мого народу.
— Тетоне, я твій бранець. Хоч мої слова — це слова блідолицього, але ти не почуєш в них скарги. Роби що хочеш.
— Ні. Маторі не зробить білого волосся червоним. Мій батько вільний. Прерія відкрита для нього — він може йти куди йому заманеться. Але перш ніж сива голова повернеться спиною до сіу, хай він добре подивиться на них, щоб він міг сказати своєму вождеві, який могутній дакота!
— Я не поспішаю на свою стежку. Ти бачиш мужчину з білою головою, тетоне, а не жінку; отож я не побіжу щодуху розповідати народам прерії, що роблять сіу.
— Це добре. Мій батько палив люльку на багатьох радах, — відповів Маторі, вирішивши, що прихилив уже старого до себе й може говорити напрямки. — Маторі промовлятиме язиком свого дорогого друга та батька. Молоді блідолиці дослухатимуться до слів старої людини одного з ними племені. Отож мій батько зробить зрозумілим для білого вуха те, і що скаже бідний індіанець.
— Кажи голосно! — мовив трапер, який одразу ж зметикував, що тетон натякає, аби він був його тлумачем. — Кажи, мої молоді друзі слухають. Ну, капітане, і ти, друже бортнику, приготуйтесь мужньо, як личить білим воїнам, зустріти всі диявольські витівки цього дикуна. Якщо ви відчуваєте, що піддаєтеся його погрозам, озирніться на он того шляхетного пауні, що йому відміряно час такою скупою рукою, як рука торговця в містах, котрий, аби задовольнити свою пожадливість, жалюгідними крихтами продає плоди господні. Один лише погляд на цього юнака збадьорить вас.