Тим часом Маторі не забував про свої обов'язки вождя племені. З того підвищення, де він стояв, було добре видно ворожий загін і всі його дії. Зловісна посмішка освітила обличчя Маторі, коли він пересвідчився, що в нього більше людей, ніж у супротивника. Але, попри цю перевагу, була одна обставина, яка викликала в нього сумнів щодо щасливого кінця неминучої сутички. Річ у тому, що його плем'я жило в північнішій і менш гостинній частині краю і було куди бідніше кіньми та зброєю, — тобто тим, що становило найцінніше майно західного індіанця. Пауні всі були верхи; а що загін наважився забитись так далеко, щоб звільнити свого уславленого вождя чи помститися за нього, то він складався — і Маторі це добре розумів — із самих сміливців. Окрім того, багато одноплеменців Маторі були вправнішими мисливцями, ніж воїнами. Отож вони могли відвернути увагу ворогів, але у жорстокій сутичці він не сподівався від них особливої хоробрості. І Маторі окинув палючим поглядом невеликий гурт випробуваних воїнів, на яких він міг покластися і які ще ні разу не підводили його. З ними він міг не ухилятися від бою, хоч і не поривався до нього, бо присутність жінок і дітей у його таборі давала ворогові неабияку перевагу.
А втім пауні, що з такою несподіваною легкістю досягли своєї головної мети, не виказували особливого бажання встрявати в бійку. Переправлятися через річку на очах у готового дати відсіч супротивника було небезпечно, і вони, певне, воліли б, як їм підказувала обережність, відступити і зачекати ночі, коли видима безпека приспить пильність сіу. Але в душі їхнього вождя палали почуття, що примусили його забути про звичайні хитрощі індіанської війни. Груди йому пекло нестерпне бажання змити свою недавню ганьбу; а може, він думав, що серед жінок, котрі віддалялися безладним гуртом, ховалася винагорода, яка тепер у його очах була цінніша за півсотні тетонських скальпів. Хоч як там воно було, а Тверде Серце, вислухавши короткі привітання воїнів і передавши ватажкам найважливіші відомості, тут-таки почав готуватися до бою, аби ще раз підтвердити свою заслужену славу, а також задовольнити таємні бажання серця. Пауні привели з собою його найкращого мисливського коня, хоч і не сподівалися, що він ще знадобиться господареві в цьому житті. На спині коня, якого збиралися принести в жертву на могилі молодого завзятця, були лук, спис і сагайдак; така турботливість свідчила, як пауні любили свого благородного вождя. Ця завбачливість звільнила б трапера від того благочестивого обов'язку, який він урочисто обіцяв виконати.
Тверде Серце був дуже вдячний своїм воїнам за клопіт, бо ж відав, що вождь, так добре споряджений, міг з честю вирушити до далеких мисливських угідь Володаря Життя; однак він схильний був думати, що все це і тепер стане йому в пригоді. Його суворе обличчя розпогодилося, коли він випробував гнучкість лука і зважив на руці чудовий спис. По щиту Тверде Серце черкнув побіжним, досить байдужим поглядом; зате коли він скочив на спину своєму коневі, то навіть звична індіанська стриманість не могла приховати захоплення молодого вождя. Він проскакав кілька разів перед своїми не менш захопленими воїнами, правлячи конем з такою невимушеністю, якої ніде не можна навчитися, бо дається це людині з природи: він то змахував списом, ніби перевіряв, чи твердо сидить у сідлі, то прискіпливо оглядав карабін (його також не забули привезти), — і все це з радістю людини, яка дивом заволоділа знов скарбами, що становили її гордість і щастя.
Аж тут Маторі, закінчивши всі необхідні приготування, вирішив перейти до рішучіших дій. Тетон довго сушив собі голову, що робити з бранцями. Вдалині бовваніли скватерові намети, і досвідчений воїн розумів, що треба стерегтися нападу і з цього боку, а не тільки стежити за пауні, які відверто виказували свої ворожі наміри. Першою його думкою було порішити чоловіків томагавками, а жінок доручити піклуванню тих, хто оберігав індіанок; але багато його воїнів ще з острахом поглядали на гаданого «чаклуна» Великих Ножів, і вождь не наважився на таке ризиковане діло перед самою сутичкою — тетони могли б угледіти в цьому знамення поразки. Нарешті він надумав; поманивши старезного воїна, якому доручено було охороняти тих, хто не міг брати участі в битві. Маторі відвів його вбік і, значущо торкнувшись рукою до його плеча, сказав владно й водночас довірливо:
— Коли мої молоді воїни зітнуться з пауні, дай жінкам ножі. Досить. Мій батько старий, йому не треба слухати мудрості хлопчика.