Пауні зі спокоєм і гідністю чекав на свого ворога. Тетон проїхався туди й сюди, щоб після переправи заспокоїти свого нетерплячого скакуна і зручніше сісти в сідлі, а потім поскакав на середину обмілини і чемним жестом запросив пауні до себе. Тверде Серце під'їхав на таку віддаль, щоб можна було, коли треба, і кинутися вперед і відскочити, а тоді теж зупинився, пильно вдивляючись у ворога палючими очима. Запала довга й напружена мовчанка — двоє уславлених завзятців, уперше зустрівшись із зброєю в руках, роздивлялися один одного як воїни, котрі вміють шанувати доблесть відважного, хоч і ненависного ворога. Однак Маторі дивився не так суворо та войовничо, як вождь Вовків. Завдавши щит на плече, він зробив рукою привітальний порух, ніби запрошував пауні відкинути геть усі підозри, і заговорив.
— Хай пауні йдуть до гір, — сказав він, — і подивляться на вранішнє та вечірнє сонце, у бік країни снігів та в бік країни квітів, і тоді вони побачать, що земля дуже велика. Хіба червоношкірі не можуть знайти на ній місця для всіх своїх селищ?
— Чи було колись, щоб воїн Вовків прийшов до селища тетонів просити в них місця для свого житла? — запитав юний сміливець, не приховуючи погорди та зневаги. — Коли пауні полюють, хіба вони посилають гінців до Маторі, аби спитати, чи є в преріях сіу?
— Коли в домі голод, воїн вирушає шукати буйвола, призначеного йому на харч, — вів далі тетон, силкуючись погамувати гнів, викликаний презирливою посмішкою юнака. — Ваконда створив більше буйволів, ніж індіанців. Він не казав: «Цей буйвіл — для пауні, а той — для дакоти; цей бобер— для конзи, а той — для омаги». Ні, він сказав: «Вистачить усього. Я люблю своїх червоношкірих дітей, і я дав їм великі скарби. Багато сонць скакатиме найпрудкіший кінь, перш ніж доскаче від селищ тетонів до селищ пауні. Від селищ пауні далеко до річки оседжів. Є місце для всіх, кого я люблю. Навіщо ж тоді червоношкірому вбивати свого брата?»
Тверде Серце встромив спис вістрям у землю і, теж завдавши щит на плече й злегка спираючись на ратище, відповів з промовистою посмішкою:
— Хіба тетони втомилися полювати і йти стежкою війни? Вони хочуть смажити оленину, не вбиваючи оленів? А може, вони збираються відростити волосся, щоб вороги не знали, де шукати їхні скальпи? Дарма, воїн-пауні ніколи не прийде вибирати собі дружину серед цих тетонських скво.
Коли Маторі зачув цю пекучу образу, відблиск страшного гніву майнув крізь удавану стриманість його обличчя. Але він опанував себе, швидко погамувавши цей зрадницький спалах почуттів і відповів тоном, який більше годився для того, що він мав на меті.
— Саме так і мусить говорити про війну молодий вождь, — сказав він напрочуд спокійно. — Та Маторі бачив більше лихих зим, аніж його брат. Коли ночі були довгі і морок сповивав його житло, вій, поки молоді воїни спали, думав про біди свого народу. Він казав собі: «Тетоне, полічи оті скальпи над своїм вогнищем. Всі вони, окрім двох, належать червоношкірим! Хіба вовк уб'є вовка; хіба гримуча змія вжалить свою сестру? Ти знаєш, що ні. Отож, тетоне, ти неправий, коли з томагавком у руці йдеш стежкою, що веде до селища червоношкірих».
— Сіу хоче позбавити воїна слави! Може, він скаже своїм юнакам: «Ідіть, викопуйте коріння в прерії, шукайте ями, щоб поховати в них свої томагавки; ви більше не мужчини!»
— Якщо язик Маторі коли-небудь вимовить таке, — відказав хитрий тетон, удаючи з себе обуреного, — хай жінки племені відріжуть його і спалять разом з буйволячими тельбухами! Ні, — провадив він далі, під'їжджаючи, ніби пойнятий щирим довір'ям, ближче до непорушного Твердого Серця, — червоношкірий завжди матиме доволі ворогів: їх більше, аніж листя на деревах, птахів у небі чи буйволів у преріях. Хай мій брат широко розплющить очі! Хіба він не бачить ворога, якого треба вбити?
— Чи давно тетон рахував скальпи своїх воїнів, ті скальпи, що сушаться в диму вогнища пауні? Ось рука, що зняла їх і готова додати до вісімнадцяти ще два, аби стало двадцять.