— Що ви на це скажете, пане збирачу комашок? — не закричав, а заволав він. — Цю бджілку вистежили до дупла!
— Це чудово! Дивовижно! Повчально! — хрипким голосом відповів природолюб, розчулено кліпаючи очима й добродушно повертаючи свою перуку на місце. — Рідкісна й преславна подія! Але я не сумніваюсь, що це все цілком відповідає звичайному зв'язкові причин і наслідків.
Вибух сум'яття, однак, негайно вщух, і всі троє оточили старого, благоговійно дивлячись на його сльози.
— Мабуть, так воно і є, бо звідки ж йому так добре знати всю цю історію, що мало кому відома, окрім нашої родини, — вимовив нарешті капітан і втер очі, зовсім не соромлячись показати, який він зворушений.
— А ми думали, що його давно вже немає, — вів далі офіцер. — Мій дід умер від старості, а він же був, як сам казав, молодший за свого друга.
— Не часто молодості доводиться бачити неміч старості! — зауважив трапер і, підвівши голову, спокійно і гідно озирнувся надовкруг. — Коли я ще тут, юначе, значить, так захотів господь, що охороняв мене ради мети, лише йому відомої, протягом вісімдесяти довгих і важких років. Я той самий чоловік, можеш не сумніватися: чого б це мені сходити в могилу з такою брехнею на вустах?
— Я анітрохи не сумнівався у вашій щирості, я лише вражений всім, що сталося! Чому я зустрів вас, шановного й улюбленого друга моїх батьків, у цій пустелі, так далеко від східних країв, де жити безпечніше й зручніше?
— Я прийшов на ці рівнини, щоб не чути гупання сокир, бо сюди, безперечно, ніколи не примандрує лісоруб! Але і я можу запитати тебе про те ж саме. Може, ти з того загону, що його Штати послали сюди подивитися, чи вигідне їхнє нове надбання?
— Ні, я не з ними. Льюїс іде вгору по річці, за кілька сотень миль звідси. Я ж прийшов сюди у власних справах.
— Коли людина втратила силу й зір і не може більше полювати дичину, не дивно, що вона, змінивши рушницю на капкан, селиться ближче до бобрових угідь. Але вельми дивно, коли юнак у розквіті сил, та ще й з паперами від самого президента, блукає по преріях — і навіть без слуги!
— Моя поява не здаватиметься вам дивною, коли ви дізнаєтеся, чому я тут. Якщо хочете, я вам розповім свою історію. Я певен, що всі ви чесні люди і радше допоможете тому, хто має благородну мету, ніж зрадите його.
— Розповідай спокійно все як є, — мовив трапер, улаштовуючись зручніше. Він кивнув юнакові, запрошуючи його сісти, і той охоче погодився. А коли вмостилися і Пол з доктором, капітан розпочав свою оповідь про ті незвичайні обставини, які привели його в ці далекі пустельні прерії.
РОЗДІЛ XІ
Щоб небо прояснилось — бурі треба!
Тим часом працьовиті хвилини і безповоротні години робили своє діло. Сонце, що протягом дня намагалось пробитися крізь товщу туману, повільно скотилось у смугу ясного неба і звідти врочисто й пишно стало опускатися в імлисту далину пустелі, ніби сідало у води океану. Величезні гурти бізонів, що скубли траву на диких пасовиськах прерій, поступово щезали в сутінках, а безконечні зграї водоплавних птахів, які вирушили у свій щорічний переліт із незайманих північних озер до Мексіканської затоки, вже не розтинали крильми повітря, важке від роси й туману. Незабаром нічна тінь лягла на бескид, огорнувши й без того похмуру місцину габою темряви.
Як тільки почало вечоріти, Естер зібрала навколо себе дочок і, вмостившись на прискалку своєї самітної фортеці, приготувалася терпляче очікувати повернення мисливців. Трохи осторонь від стривоженої родини стояла Еллен Уейд, ніби хотіла підкреслити ту різницю, що була між ними.
— Твій дядько, Нел, ніколи не вмів рахувати, та, мабуть, уже й не навчиться, — мовила господиня після тривалої перерви в розмові про різні буденні справи. — Дуже він лінивий, наш Ішмаел Буш, коли йдеться про цифри та завтрашній день! Зрання до обіду протинявся отут, на скелі, пробайдикував, — тільки й знає, що складати якісь плани, про щось мріяти! — коли біля нього семеро найславніших хлопців, яких будь-коли жінка дарувала чоловікові. І що ж виходить? Уже ніч настає, а те, що слід було б зробити, так і не зроблено!