— Ви знаєте, що в ньому?
— Сподіваюсь, що так; у мене є лист, який я маю вручити особисто. Якщо це чотиринога тварина, — значить, Ішмаел чесний чоловік; якщо ж двонога — байдуже, перната чи якась інша, — то він брехун, і чинність нашої угоди припиняється!
Еллен зробила вченому знак залишатися там, де він стояв, і мовчати. Потім вона прослизнула в намет, де пробула кілька хвилин, які здалися натуралістові дуже довгими й тривожними; але, вийшовши, дівчина взяла його за руку, й вони разом ступили за таємничу запону.
РОЗДІЛ XII
Дай бог, щоб герцог Йоркський виправдатись зміг.
Наступного ранку переселенці зібралися мовчазні, похмурі й стримані. Під час сніданку не чулося бурчання Естер, яким вона мала звичку присмачувати їжу, бо Оубедові ліки ще дурманили їй голову. Юнаків обсіли невеселі думи, викликані відсутністю старшого брата, а Ішмаел, насупивши брови, сердито поглядав на них, готовий протистояти будь-якому замахові на його владу. Скориставшись із загального настрою, Еллен та природознавець, її нічний спільник, непомітно сіли на свої звичайні місця серед дітей; ніхто їх ні в чому не запідозрив і не зробив ніяких ущипливих зауважень. Єдиним свідком їхньої пригоди було хіба те, що вчений раз у раз поглядав угору; але коли хто й завважив це, то, певне, розтлумачив як наукове спостереження небес; насправді ж Оубед крадькома стежив за коливанням запони, що прикривала вхід до самітного намету.
Нарешті скватер, не побачивши явних проявів очікуваного заколоту, вирішив сповістити всіх про свої наміри.
— Ейса дістане своє за таку поведінку! — сказав він. — Цілу ніч вештається у прерії, коли нам могли знадобитися його руки й рушниця в сутичці з сіу. Адже не міг він знати наперед, що цього не станеться!
— Побережи свою горлянку, чоловіче, — відказала його дружина, — побережи горлянку, кажу: може, тобі ще довго доведеться кликати сина, поки він відгукнеться!
— Авжеж, деякі чоловіки так побабіли, що дозволяють молодшим командувати старшими! Але тобі, Істер, уже треба знати, що в родині Ішмаела Буша такому не бувати.
— Еге ж, коли тобі непереливки, ти просто збиткуєшся над синами! Це я добре знаю, Ішмаеле! Через твою вдачу один син уже пішов від тебе — і саме тоді, коли він дуже потрібен.
— Батьку! — встряв Ебнер — збудження розворушило його мляву натуру, і він наважився на таку зухвалість. — Ми з хлопцями надумали вирушити на пошуки Ейси. Не подобається нам, що він заночував у прерії замість спати в таборі, — ми ж бо знаємо, що власна постіль йому більше до вподоби!
— Дурниці! — пробурмотів Ебірам. — Просто хлопець заполював оленя чи буйвола та й ліг коло нього, щоб вовки за ніч не зжерли здобичі. Незабаром ми його побачимо або почуємо, як він горлатиме, щоб йому допомогли притягти тушу.
— Такого ще не бувало, щоб мій син просив допомогти йому завдати на спину оленя чи розібрати буйвола, — відказала мати. — І чого це ти крутиш, Ебіраме? Сам учора після вечері казав, що тут никають індіанці, а тепер…
— Я! Ах, так! — вигукнув її брат, ніби поспішаючи виправити свою помилку. — Авжеж, казав-таки, і зараз повторю, і ви самі переконаєтеся, що так воно і є. Тетони десь тут неподалік, і якщо хлопець десь сховався, то, скажу прямо, йому неабияк пощастило.
— Мені здається, — промовив доктор Баттіус поважно і з гідністю, як звичайно говорить людина, висловлюючи те, що добре обміркувала, — мені здається (хоч я і мало обізнаний в ознаках і прикметах, за якими можна розпізнати ворожі наміри індіанців, надто на цих віддалених рівнинах, але, без марного гонору можу сказати, трохи розуміюся на таємницях природи), — так от, мені, зважаючи на мої скромні знання, здається, що коли виникають сумніви щодо якогось важливого питання, то найкраще — це спробувати з'ясувати їх.
— Вистачить з мене ваших лікарських напучень! — похмуро заявила Естер. — Здоровій родині не потрібні ваші виверти, чуєте? Ще вчора я почувалася зовсім добре, хіба що трохи понервувала, виховуючи дітей, а ви дали мені якусь гидоту, що повисла в мене на язику, наче фунтова гиря на крильці в колібрі!
— А чи не залишилося трохи тих ліків? — уїдливо запитав Ішмаел. — Видно, добряче зілля, коли змогло придавити язика старій Істер!
— Друже, — мовив учений, намагаючись порухом руки вгамувати розлючену жінку, — ліки не такі вже дійові — це засвідчує манера, в якій шановна місіс Буш висловлює своє обвинувачення. Але повернімось до Ейси. Є сумніви щодо його долі, є також пропозиція вирішити ці сумніви. Так от, у природничих науках найбажаніше — виявити істину; гадаю, це бажано і в даному випадку, де є у сімейній справі непевність, яку можна порівняти з вакуумом там, де, за законами фізики, мусить бути матерія, відчутна на дотик.