— І тут були вбивці! — застогнала Естер. — Мої дітки! — Мої миленькі!
На якусь мить навіть Ішмаел заточився від такого несподіваного удару. Але, стріпнувшись, наче розбуджений лев, він стрибками помчав уперед і, розкидаючи, мов пір'їнки, всі перешкоди на своєму шляху, вибіг нагору в нестримному пориві, що свідчив, якою грізною може стати млява з природи людина, коли її щось сильно розворушить.
РОЗДІЛ XIV
Ви на чиєму боці, городяни?
Щоб зберегти послідовність подій, необхідно звернутися до того, що відбулося на бескиді, коли Еллен Уейд залишилася його охороняти.
Перші кілька годин чесна й добросердна дівчина опікувалася меншими дівчатками, віддаючи їм багато часу й терпіння: то комусь забаглося їсти, то хтось попросив пити, й так без упину — звичайні примхи себелюбних і причепливих дітей. Вибравши хвилинку, коли їхня настирливість трохи вгамувалася, дівчина прослизнула в намет, де її ніжна увага була потрібніша, але тут діти зчинили такий гвалт, що Еллен довелося повернутись до своїх обов'язків, про які вона на мить забула.
— Дивися, Неллі, дивися! — наввипередки вигукували діти. — Онде люди внизу, і Фібі каже, що це індіанці сіу!
Еллен глянула в той бік, куди простяглося стільки рук, і, жахнувшись, побачила якихось людей, що відкрито й швидко ішли просто до бескиду. Їх було четверо, але хто вони, дівчина розгледіти не могла — бачила тільки, що серед них не було тих, хто має право входити до фортеці. То була жахлива мить. Поглянувши на дівчаток, які переляканим гуртом тулилися до її спідниці, вона спробувала пригадати хоч одну з тих оповідей про героїзм жінок, що на них так багата історія західного кордону. В одній оповіді чоловік з допомогою трьох чи чотирьох жінок успішно протягом кількох днів захищав укріплення від нападу цілої сотні ворогів. В іншому випадку самі жінки, без чоловіків, відстояли своїх дітей і майно. Було й таке, коли полонена жінка перебила своїх сонних сторожів і не лише звільнилася сама, а й врятувала все своє потомство. Саме цей випадок найбільш відповідав тому становищу, в якому опинилась Еллен, і дівчина, з вогнем в очах і рум'янцем на щоках, оглянувши свої скромні сили, почала готуватися до оборони.
Старших дівчаток вона поставила біля невеликих важелів, щоб скидати каменюки на голови нападників; меншенькі, оскільки ні на що інше не годилися, повинні були створити враження чисельності залоги; а сама вона, як справжній воєначальник, взяла на себе загальне командування і підтримку морального духу свого вояцтва. Зробивши розстановку сил, вона чекала першої атаки, намагаючись зберігати спокій, щоб вселити в своїх помічниць упевненість — запоруку успіху.
Хоч Еллен значно переважала дочок Естер силою характеру, що випливає з моральних якостей, однак двом старшим із них вона, без сумніву, поступалася в одній важливій воїнській якості — байдужості до небезпеки. Ці дівчата, котрі зросли на окраїнах цивілізації в труднощах кочового життя й звикли до всіляких небезпек, обіцяли в недалекому майбутньому стати схожими на їхню матір, в якій безстрашність дивно змішалася з добрими й поганими рисами, що, можливо, дозволило б їй, коли б вона мала ширшу сферу діяльності, посісти почесне місце серед найвидатніших жінок її часу. Естер уже колись була відстояла дерев'яний дім Ішмаела від індіанців; а ще був випадок, коли вона врятувалася, прикинувшись мертвою, після такого впертого захисту, який дав би їй право на почесну капітуляцію, якби вона мала діло з цивілізованішим ворогом. Про це та й про багато інших пригод вона не раз із гордістю розповідала своїм дочкам; і тепер серця юних войовниць тріпотіли то від природного страху, то від честолюбного бажання зробити що-небудь, гідне дітей такої матері, бо ж саме трапилася нагода відзначитись.
Незнайомці були вже ярдів за п'ятдесят від бескиду. Чи то з обережності, чи злякавшись грізного вигляду двох дівчат, що з-за кам'яного укріплення наставили на них цівки старих мушкетів, пришельці зупинилися в улоговині, де могли сховатися в густішій, ніж в інших місцях, траві. Звідти протягом кількох тривожних, а для Еллен нестерпно довгих хвилин вони розглядали укріплення. Тоді один виступив наперед — як виявилось, не для нападу, а для того, щоб почати переговори.