«Фібі, стріляй!» — «Ні, Гетті, стріляй ти!» — підбадьорювали одна одну трохи злякані й водночас нетерплячі дочки скватера, коли це Еллен, врятувавши парламентера від сильного перестраху, якщо не від чогось гіршого, вигукнула:
— Покладіть мушкети, це доктор Баттіус!
Її підлеглі виконали наказ лише наполовину — зняли пальці з курків, але грізні цівки так само лиховісно дивилися на ворога. Натураліст, який рухався досить повільно, щоб завважити найменший порух супротивника, підніс рушницю з припасованим до кінця цівки носовичком і підійшов до укріплення на відстань голосу. Тоді, прибравши, як йому здавалося, показного й владного вигляду, крикнув так голосно, що його почули б і на вдвічі більшій віддалі:
— Гей там! Ім'ям Конфедерації Сполучених Суверенних Штатів Північної Америки, я закликаю вас підкоритися її законам!
— Доктор чи не доктор, а він наш ворог, Неллі. Послухай, послухай лишень! Він балажае про закон!
— Тихше ви! Хай скаже, чого він хоче! — мовила Неллі, й відвівши вбік небезпечні цівки мушкетів, що знов повернулися до скуленого парламентера, затамувала подих.
— Я застерігаю вас і нагадую, — вів далі переляканий вчений, — що я мирний громадянин вищезгаданої Конфедерації, чи, точніше, Союзу, прихильник соціального договору, друг миру й ладу… — Побачивши, що небезпека йому, принаймні тепер, не загрожує, він знов задерикувато підвищив голос: — Отже, я вимагаю, щоб ви скорилися законові.
— А я ж то думала, що ви наш друг, — відповіла Еллен, — і що ви подорожуєте з моїм дядьком, уклавши з ним угоду…
— Я її розірвав! Мене ошукали з самого початку, і тому я анулюю договір між Ішмаелом Бушем, скватером, і доктором медицини Оубедом Баттіусом, як такий, що втратив свою чинність… Ні, діти, анулювати — це означає скасувати, ніякої від того шкоди вашому шановному батечкові не буде, отож відкладіть зброю і прислухайтесь до голосу розуму. Цей договір — ошуканство… він анульований… скасований. А до тебе, Неллі, я не маю ніяжих ворожих почуттів, отже, послухай, що я тобі скажу, не затуляй вух, вважаючи себе в безпеці — це облуда… Тобі відома вдача людини, в сім'ї якої ти живеш; тобі відомо, також, дівчино, чим може загрожувати тобі це лихе товариство. Тож відмовся від непевних переваг свого становища і мирно здай укріплення на милість тих, хто мене супроводжує — а їх легіон, юна панночко, запевняю тебе, непереможний і могутній легіон! Отже, здай володіння цього злочинного й порочного скватера… ні, діти, це просто жахливо — бачити таку зневагу до людського життя з боку тих, кому лише недавно його подаровано! Відкладіть цю страхітливу зброю, благаю вас не ради себе, а ради вас самих! Гетті, хіба ти забула, хто вгамував біль, який мучив тебе, коли в тебе запалилися аурікулярні нерви після ночівок на голій, вогкій і холодній землі? А ти, Фібі, невдячна й забудькувата Фібі! Коли б не ця рука, яку ти хочеш навіки паралізувати, ти б і досі страждала від верхніх різців! Тож покладіть зброю, послухайтеся того, хто завжди був вашим другом. А до тебе, юна панночко, — провадив він далі, не зводячи пильних очей з мушкетів, що їх Еллен трохи відсунула вбік, — а до тебе, юна панночко, я звертаюся з останнім, отже, з найурочистішим словом: я вимагаю, щоб ти здала цей бескид, не опираючись і не зволікаючи, бо так велять влада, справедливість і… — Він хотів був сказати «закон», але, згадавши, що це зловісне слово може знов розсердити скватерових дочок, розсудливо проковтнув його і закінчив свою промову безпечнішим і прийнятнішим словом, додавши: — І розум.
Цей незвичайний заклик не дав бажаних наслідків. Діти нічого не втямили, крім кількох висловів, які їм здалися образливими, а на Еллен, хоч вона трохи краще розуміла мову парламентера, його красномовність справила не більше враження, ніж на її підлеглих. У тих місцях, які, на думку вченого, були найлагідніші й найзворушливіші, кмітлива дівчина, байдуже про свої тривожні передчуття, ледь стримувалася, щоб не засміятись, а на його погрози не звертала уваги.
— Я не все зрозуміла з того, що ви сказали, докторе Баттіус, — спокійно відповіла вона, коли він закінчив. — Але одне я знаю: коли ви підмовляєте мене, щоб я не виправдала тієї довіри, яку до мене виявили, то мені не личить вас слухати. Попереджаю: не здумайте вдиратися силоміць, бо які б не були мої бажання, мене, бачите, оточують мої бійці — а вони можуть розправитися й зі мною. Ви ж знаєте, — принаймні повинні знати, — вдачу цієї родини; отож не раджу вам жартувати з ким-небудь з її членів, якого б віку й статі вони не були!