Тим часом дочки Естер залишалися вірними тому духові, що його успадкували від своєї безстрашної матері. Коли Еллен побігла за своєю таємничою подругою, дівчата зосередили увагу на своїх мужніших і, безперечно, небезпечніших супротивниках, які вже встигли міцно закріпитися на захопленій позиції серед гострих скель. Пол весь час грізним голосом, намагаючись вселити страх в юні серця, пропонував дівчатам здатися, а трапер умовляв їх припинити опір, який, не даючи навіть слабкої надії на успіх, міг бути згубним для них; але вони не зважали на жоден з цих закликів. Підбадьорюючи одна одну, дівчата підтягли уламки скель ближче до краю, наготували каміння, щоб скидати вниз, і вистромили цівки мушкетів зі спокоєм та діловитістю, що зробили б честь випробуваним воякам.
— Тримайся під прискалком! — казав трапер, пояснюючи Полові, як йому просуватися далі. — Став ближче ногу до ноги, хлопче… Ага! Недарма ти мене послухався! Якби цей камінь улучив тобі в ногу, бджоли вільно могли б літати над преріями. А тепер, тезку мого друга, Ункасе по імені та по духу, коли ти такий меткий, як Прудконогий Олень, стрибни праворуч — і ти безпечно просунешся футів на двадцять. Не хапайся за цей кущ, обережно! Він не витримає! Ага! Стрибнув-таки! І зробив це точно й сміливо. Тепер твоя черга, мій друже, шукачу дарів природи. Ступи трохи ліворуч, щоб відвернути увагу дітей… Стріляйте по мені, дівчата, стріляйте, мої старі вуха звикли до свисту свинцю; мені нема чого боятися, маючи за плечима вісімдесят з гаком літ… — Печально всміхаючись, він похитав головою; жоден м'яз не поворухнувся на його обличчі, коли розлючена Гетті вистрелила, й куля пролетіла зовсім поруч. — Безпечніше стояти на місці, не ухиляючись, коли отаким-от слабеньким пальчиком натискають на спусковий гачок, — провадив він далі. — Але як прикро бачити, що людська схильність до зла живе навіть у такому юному створінні! Молодець, любителю трав і звірів! Ще один такий стрибок — і байдуже тобі до всіх скватерових загорож і перешкод! Еге, лікар розпалився. Я бачу це по його очах; от тепер буде діло! Щільніше до скелі, чоловіче… щільніше!
Хоч трапер і не помилився щодо настрою доктора Баттіуса, проте неправильно визначив його причину. Наслідуючи рухи своїх товаришів і дуже обережно, навіть з душевним трепетом, видряпуючись угору, природолюб краєчком ока помітив невідому рослину за кілька ярдів над своєю головою, і то на місці, майже незахищеному від каміння, що його дівчата безперервно жбурляли в нападників. Забувши про все на світі, окрім слави першовідкривача, який впише цей скарб до наукових каталогів, він жадібно, наче горобець за метеликом, кинувся до своєї здобичі. Тієї ж миті вниз прогуркотів уламок скелі, засвідчуючи, що вченого помітили. Хмара пилюки й кам'яних бризок, що їх здійняла, падаючи, брила, огорнула його постать, і трапер подумав був, що природознавець загинув, але через хвильку знов уздрів його, цілого й неушкодженого, в западині, яка виникла на місці кількох великих каменюк, збитих силою удару: доктор Баттіус переможно стискав у руці жадану рослину, пожираючи її захопленим оком знавця. Пол негайно скористався з цієї нагоди. Звернувши вбік, він блискавично стрибнув туди, де так зручно влаштувався Оубед, і коли той нахилився над своїм скарбом, Пол безцеремонно ступив йому на плече, наче на ослінчик, пробіг крізь вилом, що залишився після падіння брили, і вискочив на майданчик. За ним метнувся Мідлтон, і вони вдвох схопили та обеззброїли дівчат. Таким чином здобуто безкровну й цілковиту перемогу над укріпленням, що його самовдоволений Ішмаел вважав неприступним.
РОЗДІЛ XV
Хай небо шлюб оцей благословить, Щоб горе потім нас не покарало.
Припинімо на певний час нашу оповідь, щоб звернутися до тих подій, внаслідок яких відбулася щойно змальована сутичка. Ця перерва буде по змозі коротка, але вона потрібна, щоб задовольнити тих читачів, які вимагають, аби особа, котра взяла на себе обов'язки історика, нічого не пропускала й не змушувала їхню багату уяву заповнювати ті пропуски.
У війську, яке уряд Сполучених Штатів послав до новопридбаної території на Заході, був загін, очолюваний тим молодим офіцером, який грав таку помітну роль у кількох сценах нашої оповіді. Мирні та бездіяльні нащадки перших колоністів довірливо зустріли своїх нових співвітчизників, добре усвідомлюючи, що ця переміна для них на краще: з підданих монархії вони ставали громадянами республіки, де володарює закон. Нові господарі правили розважливо, не зловживаючи своєю владою. Але потрібен був певний час, щоб злилась водно дивна суміш таких несхожих елементів суспільства, як люди, що народилися і зросли вільними громадянами, з одного боку, і запопадливі прибічники абсолютизму — з другого; протестанти й католики, заповзятливі люди та бездіяльні. Здійсненню цієї жаданої мети, як і завжди, допомогла жінка, виконуючи своє предковічне та благородне призначення. Нездоланна сила всевладного кохання руйнувала всі перешкоди, створені упередженістю та релігією, і незабаром вимушені політичні зв'язки двох народів, що так різнилися звичаями, вихованням і поглядами, стали зміцнюватися шлюбами.