— Твоя змія — це всього-на-всього вивідач, або ж я нічого не петраю в індіанських малюваннях і хитрощах, — пробурмотів старий, спершись на рушницю і незворушно дивлячись на чудернацький предмет. — Він хоче нас збити з пантелику, отож і розмалював себе, щоб ми прийняли голову червоношкірого за каменюку, на якій лежить осінній лист. А може, він ще якусь чортівню задумав?
— То це людина? — запитав учений. — 3 роду homo? А я ж думав, що відкрив невідомий досі вид!
— Така сама людина, такий самий смертний, як і будь-який воїн у цих преріях. От колись навряд чи посмів би червоношкірий виткнутись отак перед одним мисливцем… Я міг би назвати його ім'я, але він тепер надто старий, небагато йому вже лишилося жити… та й нездатний ні на що — жалюгідний трапер. Не завадило б побалакати з отим дияволом: хай переконається, що перед ним не безвусі хлопчаки, а мужчини. Виходь із своєї схованки, приятелю, — провадив він далі мовою, розповсюдженою серед багатьох племен дакот. — У прерії знайдеться місце ще для одного воїна.
Очі, здавалося, запалали ще лютіше, ніж досі, але куля (що, на думку трапера, була звичайнісінькою людською головою, чисто виголеною за звичаєм західних воїнів) так само не ворушилась і не виказувала ніяких інших ознак життя.
— Ви помилилися! — вигукнув Оубед. — Ця тварина навіть не з класу ссавців, а що вже не людина, то напевне.
— Отака-от ваша наука! — засміявся трапер, відверто торжествуючи. — Оце такі знання в грамотіїв — усе життя дивляться в книжки, а лося від рисі їм розрізнити не під силу! А ось мій Гектор — теж собака освічений, правда, по-своєму: хоч він і не прочитає жодної літери із звичайного молитовника, але тут його не обдурити! Коли ти не віриш, що це — людина, то я зараз покажу її тобі на весь зріст, і тоді неписьменний старий трапер, що за все життя навіть дня не посидів добровільно за букварем, навчить тебе, як її називати. Не бійся, я не збираюся вдаватись до насильства — просто виманю цього диявола із засідки.
Трапер дуже повільно оглянув запал і проробив усе необхідне для того, щоб його ворожі заміри були очевидними. Коли він вирішив, що індіанець усвідомив небезпеку, то так само повільно підвів рушницю і голосно крикнув:
— Ось що, приятелю, — або мир, або війна, як то кажуть! Ні, це й справді не людина, як отут стверджував один мудрець. Отож нічого страшного не станеться, коли я пальну в цю купу листя!
Після цих його слів цівка рушниці почала повільно опускатись, і помалу старий взяв точний і, як могло б легко виявитися, згубний приціл, коли цієї миті високий індіанець вискочив з-під купи листя й гілок, що їх він накидав на себе, забачивши людей, і вигукнув, випроставшись на весь свій зріст:
— Уег!
РОЗДІЛ XVIII
Ця маска — Філемонів дах: під ним Юпітер.
Трапер, який і не збирався стріляти, знов опустив рушницю і засміявся, радіючи зі своєї вдалої вигадки. Природознавець відвів очі від дикуна і втупився в старого.
— Ці дияволи, — відповів той на його здивований погляд, — можуть годинами лежати отак, мов поснулі алігатори, які уві сні замишляють всякі капості; коли ж вони побачать справжню небезпеку, то, як і всі інші смертні, дбають лише про те, щоб урятуватися. Але цей вивідач у бойовому малюванні! Поблизу повинні бути ще воїни з його племені. Треба витягти з нього правду, бо загін індіанців, що мають ворожі наміри, може бути для нас небезпечніший, ніж скватер з усім своїм кублом.
— Це й справді вельми відчайдушний і небезпечний різновид! — сказав доктор Баттіус, трохи прийшовши до тями й зітхнувши на всі груди. — Несамовита раса; важко визначити її належність до певного класу за узвичаєними ознаками.
Старий пильно озирнувся навкруги, щоб упевнитись, чи немає десь поблизу товаришів дикуна, а тоді, піднісши розтулену долоню — звичайний знак миру, — сміливо ступив уперед. Індіанець тим часом не виказував ніяких ознак тривоги. Він підпустив трапера зовсім близько, а його обличчя і постава виражали дивовижну гідність і безстрашність. Можливо, обережний воїн думав, що, зважаючи на різницю в озброєнні, йому легше буде впоратися з ворогами, коли вони підійдуть ближче.