— Ні те, ні інше. Ті, що йдуть угору по Міссурі, — воїни мого великого батька, які виконують його доручення. А ми всього лише мирні подорожні. Білі люди й червоні люди — сусіди й прагнуть дружби. Хіба омаги не приходять до Вовків, коли томагавк зарито на стежці між двома народами?
— Омаги — бажані гості.
— А янктони і темнолиці тетони, що живуть у заломі річки з каламутною водою, — хіба вони не приходять до осель Вовків викурити люльку?
— Тетони брехуни! — вигукнув індіанець. — Вони вночі не насмілюються заплющити очей. Так, вони сплять, коли світить сонце. Дивись, — додав він, з жорстокою радістю показуючи на жахливі прикраси, що оздоблювали його гамаші, — їхніх скальпів так багато, що пауні їх топчуть! Хай сіу забираються звідси й живуть у снігових заметах, а буйволи й рівнини — для мужчин!
— Ага, ось тобі й весь секрет, — сказав трапер, звертаючись до Мідлтона, який уважно наслухав їхню розмову. — Оцей молодий індіанець вистежує сіу — погляньте лишень на вістря стріл і на його малювання; а очі… у червоношкірих все відбивається в очах, байдуже, чи то війна, чи мир… Тихше, Гекторе, тихше! Хіба тобі, песику, первина чути запах пауні? Спокійно, собачко, лежати!.. Мій брат правду каже. Сіу — злодії. Такої думки про них люди різних кольорів і племен, і вони правильно думають. Але люди з тієї країни, де сходить сонце, не сіу, і вони хочуть бути гостями Вовків.
— У мого брата сива голова, — відповів пауні, кинувши на трапера погляд, в якому дивно перемішалися і недовіра, і гордість, і розуміння; а потім додав, показуючи на схід: — І очі його багато всього бачили. Може він мені сказати, що там таке вдалині? Чи не буйвіл?
— Це більше схоже на хмару, яка визирає з-за пруга рівнини, а сонце освітлює її край. Це дим неба.
— Це гора на землі, а на її вершині — житла блідолицих! Тож нехай жінки мого брата омивають ноги серед людей однакового з ними кольору.
— У пауні зіркі очі, якщо він з такої відстані бачить блідолицих.
Індіанець повільно повернувся до співрозмовника і, трохи помовчавши, суворо запитав:
— Мій брат мисливець?
— На жаль, я всього-на-всього жалюгідний звіролов.
— Коли рівнина вкрита буйволами, він може їх бачити?
— Аякже, аякже, — угледіти бика, що біжить, легше, ніж його підстрелити.
— А коли птахи відлітають на південь і хмари аж чорніють від їхнього пера, він теж їх бачить?
— Авжеж, не так важко поцілити качку чи гусака, коли небо чорніє від мільйонів птахів.
— Коли падає сніг і вкриває житла Великих Ножів, чужоземець бачить у повітрі сніжинки?
— Очі в мене зараз не такі добрі, — трохи ображено відповів старий, — але був час, коли мені дали прізвисько за мій гострий зір.
— Так от, червоношкірі розпізнають Великих Ножів так само, легко, як ви, блідолиці, бачите буйволів, і перелітних птахів, і сніжинки. Ваші воїни вважають, що Володар Життя створив увесь світ білим. Вони помиляються. Вони бліді, і в усьому бачать своє власне обличчя. Годі! Пауні не сліпий, йому не треба довго роздивлятися, щоб побачити людей твого племені.
Раптом воїн замовк і схилив голову набік, ніби напружено щось наслухав. Потім, повернувши коня, він поскакав до найнижчого краю заростів і почав уважно вдивлятися в похмуру прерію; але не туди, де стояв загін, а в протилежний бік. Після цього вчинку, який здався усім дивним і незрозумілим, він повернувся, пильно подивився на Інес, поскакав назад, знов повернувся, — і так кілька разів, ніби в ньому точилася напружена боротьба суперечливих думок. Він натяг повід, стримуючи свого нетерплячого скакуна, і хотів був щось сказати, але знову схилив голову на груди, прислухаючись. Потім він із швидкістю оленя проскакав учвал на те місце, звідки оглядав прерію, покружляв там, ніби роздумуючи, куди податися далі, а тоді помчав уперед, наче птиця, що перед дальнім польотом кружляє отак над своїм гніздом. Якусь хвилю ще було видно, як вершник скаче до прерії, а ще за мить він зник за горбом.
Собаки, які вже давно непокоїлися, кинулись були слідом за індіанцем, але незабаром припинили погоню; вони посідали на землю і своїм звичаєм неголосно й жалібно завили, наче попереджаючи про небезпеку.
РОЗДІЛ XIX
А що, як він не вистоїть?
Події, про які ми тільки-но розповіли, відбулися так швидко, що старий, хоч і завважив усі подробиці, не встиг ні з ким поділитися своїми здогадами стосовно намірів індіанця. Однак, коли пауні зник, трапер похитав головою і, повагом ідучи до того краю заростів, звідки щойно поскакав молодий воїн, пробурмотів: