Глибока й задумлива тиша запанувала в загоні — всі зачудувалися з дикого й величного видовища. Нарешті трапер порушив мовчанку. На нього, звиклого до подібних картин, ця сцена не справила такого враження, як на інших; чи, точніше, старий сприйняв її спокійніше, ніж ті, хто бачив її вперше.
— Біжать одним гуртом десять тисяч биків, без чередника, без господаря, окрім того, хто їх створив і призначив їм за пасовиська оці відкриті рівнини! Так ось де людина бачить докази свого безуму й марноти! Хіба може найпихатіший губернатор у Штатах вийти на свої поля і вполювати такого благородного бика, якого тут легко покладе навіть нікудишній мисливець? А коли йому подадуть вирізку чи там біфштекс, хіба він їстиме з таким задоволенням, як той, хто присмачив свій харч здоровим трудом і заробив його відповідно до законів природи, чесно заволодівши тим, що послав йому господь?
— Якщо на тарелі в прерії паруватиме буйволячий горб, я відповім тобі: «Звісно, ні!» — перепинив його ласун-бортник.
— Еге ж, хлопче, ти його покуштував, отож знаєш, що до чого!.. Але гурт звертає до нас, треба готуватися до зустрічі. Якщо ми сховаємося, ті рогаті чорти промчать тут і розтопчуть нас своїми копитами, як черв'яків; тож відведімо назад слабших, а самі, як личить мужчинам і мисливцям, станемо в авангарді.
Усі ревно взялися за роботу, бо часу лишалося обмаль. Обох дівчат відвели на протилежний кінець заростів і заховали там. Азінуса, як тварину надто нервову, помістили посередині; потім старий і троє його товаришів розділились і стали таким чином, щоб можна було завернути головний гурт, коли він наблизиться до їхнього табору на небезпечну відстань. Передні бики — десь із півсотні, а може, й більше, — бігли не прямо, а весь час змінюючи напрям, отже, важко було здогадатись, який шлях вони собі виберуть. Аж ось з-поза хмари куряви, що здійнялася посередині гурту, почулося страшне болісне ревіння, і тут-таки на нього відгукнулися відворотними криками стерв'ятники, які жадібно ширяли над гуртом, і ті крики ніби підстьобнули биків, що вели перед: тварини побігли дужче й рішучіше. Здавалося, сполоханий гурт зрадів, побачивши хоч такий невеличкий гайок, і кинувся просто до тих заростів, про які ми вже так часто згадували.
Небезпека справді була серйозна, і треба було мати неабияку мужність, щоб дивитися їй просто в лице. Темна жива лавина накочувалась увігнутою досередини дугою, і люті очі биків, що горіли крізь кошлату вовну, яка вкривала їхні голови, з шаленою тривогою вдивлялися в зарості. Бізони ніби намагалися перегнати один одного, щоб якомога швидше дістатися бажаного схову; на передніх сліпо натискали ззаду тисячі оскаженілих тварин, і могло так статися, що вожаки набіжать просто на людей, і тоді їх чекала неминуча смерть. Кожен з наших подорожан розумів небезпеку і сприймав її згідно зі своєю вдачею та обставинами.
Мідлтон вагався. Він ледь стримувався, щоб не кинутись крізь кущі, схопити Інес і спробувати втечею врятуватися з нею. Але, збагнувши, що переляканий бізон, який мчить із шаленою швидкістю, неодмінно наздожене його, він підніс рушницю, готовий стати на бій із незліченним гуртом.
А доктор Баттіус був у такому стані, що йому почали ввижатися всілякі химери. Темні тіла бізонів втратили чіткі обриси, і йому приверзлося, що то дике збіговисько всіх тварин світу суне на нього, аби помститися за ті кривди, що їх він заподіював тому чи іншому видові протягом свого життя, присвяченого невсипущому служінню природничим наукам. Він закляк, як то буває у страшних сновидіннях, прикипівши до землі, аж поки його охопив такий безум, що шановний природолюб, пойнятий жертовною рішучістю в ім'я науки, почав класифікувати окремих тварин. А Пол зняв страшенний крик, і навіть Еллен кликав на поміч, та голос його загубився в ревінні й тупоті гурту. Розгніваний, але й дивно збуджений впертістю тварин і дикістю видовища, нетямлячися з тривоги за кохану і побоюючись — цілком природно — за своє життя, він мало не надсадив собі горлянки, вимагаючи, аби його літній друг щось удіяв.
— Давай, давай, старий! — гукав він. — Покажи свої траперські хитрощі, а то нас розчавить ціла гора буйволячих горбів!
Трапер, який весь час стояв, спершись на свою рушницю, і пильно стежив за рухом гурту, надумав, видно, що пора діяти рішуче. Наставивши рушницю на переднього бика, він вистрелив, і так влучно, що не посоромився б цього пострілу і в свої молоді літа. Куля потрапила бізону в вовну поміж роги, і він, як підтятий, упав навколішки; але тут-таки, крутнувши головою, підвівся, наче біль додав йому сили. Часу на роздуми вже не лишалось. Кинувши рушницю, трапер простяг уперед обидві руки і пішов, беззбройний, просто на знавіснілий гурт.