Трапер вислухав міркування молодого офіцера з величезною увагою; а що висловлено їх з твердістю людини, розум якої не затьмарився страхом, то справили вони належне враження.
— Правильно, — погодився трапер, коли Мідлтон висловив свою думку, — дуже правильно, адже там, де людина не може взяти силою, вона мусить удатися до розуму. Саме розум робить людину дужчою за буйвола і прудкішою за лося. Залишайтесь тут і тримайтеся гуртом. Моє життя та мої капкани — ніщо, коли йдеться про порятунок стількох людських душ; до того ж, можу сказати, мені знайомі хитрощі індіанців. Тож я сам піду в прерію. Може, мені пощастить відвернути увагу сіу від цього місця, й ви матимете змогу втекти.
Ніби вирішивши не слухати ніяких заперечень, старий завдав собі на плече рушницю і, неквапом пройшовши через зарості, опинився на рівнині в такому місці, де міг показатися на очі сіу, не викликавши підозри, що він з'явився з гайочка.
Коли сіу забачили постать людини в мисливській одежі і з добре їм знайомою рушницею, якої вони неабияк побоювалися, в загоні виникло старанно приховуване, та все ж помітне заворушення. Вигадка старого таки мала успіх: індіанці й справді не зрозуміли, прийшов він з відкритої рівнини чи із заростів, хоч раз у раз підозріливо поглядали на кущі. Сіу стояли на віддалі польоту стріли від заростів, але коли незнайомець підійшов так близько, що, незважаючи на червонястий відтінок його обвітреної, засмаглої шкіри, в ньому можна було розпізнати блідолицього, вони повагом від'їхали трохи далі, у безпечніше, недосяжне для куль місце.
Тим часом старий підходив ближче, поки опинився на такій відстані, що індіанці могли його почути. Тут він зупинився і, поклавши рушницю на землю, підніс руку долонею назовні на знак мирних намірів. Заспокоївши свого собаку, що дивився на дикунів так, ніби впізнав їх, старий заговорив до сіу їхньою мовою.
— Я радий бачити своїх братів, — сказав він, хитро вдаючи господаря цієї місцини, який зустрічає гостей. — Вони далеко від своїх селищ і голодні. Чи не підуть вони до моєї оселі попоїсти і спочити?
Тільки-но індіанці зачули його голос, з десятка горлянок вирвався радісний крик, який дав знати старому, що його теж упізнали. Збагнувши, що відступати запізно, трапер скористався з метушні, яка знялася серед індіанців, коли Уюча пояснив їм, хто він такий, і підступив ближче, опинившись лицем до лиця з грізним Маторі. Друга зустріч цих двох, по-різному незвичайних людей, відзначалася обопільною настороженістю, властивою жителям пограниччя. З хвилину вони стояли мовчки, вдивляючись один в одного.
— Де твої молоді воїни? — суворо запитав вождь тетонів, пересвідчившись, що з непорушного обличчя старого, який не здригнувся під його погрозливим поглядом, йому не вивідати ніяких секретів.
— Довгі Ножі не виходять ловити бобра цілим загоном! Я сам-один.
— Твоя голова сива, але язик твій роздвоєний. Маторі був у твоєму таборі. Він знає, що ти не сам. Де твоя молода жона, де воїн, що їх я полонив у прерії?
— Немає в мене дружини. Я вже казав моєму братові, що я не знаю тієї жінки та її друзів. Слів сивої голови треба дослухатися й не забувати їх. Дакоти побачили, що подорожани сплять, і подумали, буцім їм не потрібні їхні коні. Жінки й діти блідолицих не звикли далеко ходити пішки. Шукай їх там, де ти їх полишив.
Очі тетона запалали вогнем, коли він відповів:
— Вони втекли; але Маторі мудрий вождь, і його погляд сягає далеко!
— Хіба великий тетонський воїн бачить людей на цих голих полях? — відказав трапер, зберігаючи спокійнісінький вираз обличчя. — Я дуже старий, і мої очі потьмяніли. Де ж люди?