Вождь трохи помовчав, ніби гідність не дозволяла йому далі обговорювати те, в чому він був переконаний. Потім, показавши на відбитки на землі, він провадив далі, причому і голос його, й очі зненацька полагіднішали.
— Мій батько навчався мудрості багато зим; чи може він мені сказати, чий мокасин залишив цей слід?
— В преріях никали вовки та буйволи; могли тут побувати і пуми.
Маторі кинув оком на зарості, так ніби припускав, що пуми тут могли таки бути. Показавши на кущі, він звелів молодим воїнам добре оглянути їх і застеріг, суворо дивлячись на трапера, проти підступності Довгих Ножів. Троє чи четверо завзятих напівголих юнаків, вислухавши наказ, скочили на коней і миттю поскакали виконувати його. Старий здригнувся при гадці, що зробить Пол, коли побачить індіанців. Тетони разів зо три проскакали навкруги заростів, з кожним колом ближче підступаючи до них, а потім помчали назад доповісти своєму вождеві, що в кущах, очевидно, нікого немає. Трапер дивився Маторі просто в очі, силкуючись розгадати його думки, аби вчасно розвіяти можливі підозри. Але, попри всю свою проникливість, він, звиклий до зовнішньої холодної байдужості індіанців, за якою могли ховатися всякі почуття, неспроможний був розпізнати жодної ознаки, жодного поруху обличчя, що підказали б йому, чи повірив Маторі цьому донесенню. Замість відповісти розвідникам, вождь лагідно сказав щось своєму коневі й, зробивши знак одному з молодиків прийняти вуздечку — точніше кажучи, вірьовку з петлею, за допомогою якої він правив конем, — узяв трапера за руку й відвів трохи вбік.
— Мій брат був воїном? — запитав лукавий тетон, намагаючись говорити наймиролюбнішим тоном.
— Чи листя вкриває дерева в пору плодів? Годі! Дакота не бачив стільки живих воїнів, скільки мені довелося бачити воїнів, що спливали кров'ю! Але чого варті пусті спогади, — додав він по-англійському, — коли руки й ноги клякнуть, а зір тьмянішає!
Вождь суворо подивився на нього, ніби хотів спіймати на брехні; але, зустрівши твердий і спокійний погляд трапера, який підтверджував правдивість його слів, взяв руку старого й лагідно поклав собі на голову на знак поваги до його віку та досвіду.
— Чого ж тоді Великі Ножі кажуть червоношкірим братам, щоб вони зарили томагавки, — сказав він, — коли їхні молоді люди не забувають, що вони сміливі воїни, й часто закривавлюють свої руки?
— Людей в моєму племені більше, ніж буйволів у цих преріях чи голубів у небі. Вони часто сваряться; але воїнів серед них мало. На стежку війни виходять лише ті, кого природа обдарувала мужністю, і вони таки бачать чимало битв.
— Це не так, мій батько помиляється, — відказав Маторі й поблажливо усміхнувся, втішений своєю проникливістю; але тут-таки, зважаючи на літа й заслуги старого, поквапився загладити свою різкість: — Великі Ножі дуже мудрі, й вони мужчини; кожен з них хоче бути воїном. І вони хотіли б, аби червоношкірі викопували корінці й сапали кукурудзу. Але дакота народився не для того, щоб жити, як жінка, — він мусить перемагати пауні та омаг, щоб бути гідним імені своїх батьків.
— Володар Життя дивиться розплющеними очима на своїх дітей, які вмирають у бою за справедливе діло; але він сліпий і глухий до страждань індіанців, що гинуть, грабуючи свого сусіду чи завдаючи йому якоїсь іншої шкоди!
— Мій батько старий, — сказав Маторі, насмішкувато подивившись на трапера з виглядом людини, яка не звикла обмежувати себе правилами доброго тону й схильна зловживати набутою таким чином свободою міркувань. — Він дуже старий; то, може, він уже побував у Країні Духів, а тепер повернувся розповісти молодим воїнам, що він там бачив?
— Тетоне, — відказав трапер, з несподіваною силою вдаривши прикладом у землю і твердо, спокійно дивлячись на співрозмовника, — я чув, що є в моєму народі люди, які скніють над усякими там ліками та зіллями, а тоді починають уявляти себе богорівними; є й такі, хто глузує з усякої іншої віри, окрім віри в свою пиху. Певне, це правда. Авжеж, це правда, бо я сам бачив таких. Коли люди замкнені в містах і школах віч-на-віч із своєю глупотою, то вони можуть-таки уявити себе вищими за Володаря Життя. Але воїнові, що живе в домі, за дах якому правлять хмари, і де він може будь-коли глянути на небо й на землю, де він день у день бачить могутність Великого Духа, — такому воїнові слід бути смиреннішим. Вождь дакот мусить бути мудрим, йому не до лиця насміхатися з правди.
Лукавий Маторі, побачивши, що його вільнодумство справило на старого небажане враження, негайно відступився, перейшовши до безпосередньої теми розмови. Лагідно поклавши руку на траперове плече, він повів його до заростів і футів за п'ятдесят від узлісся зупинився. Тут він втупив гострий погляд у чесне обличчя старого і сказав: