— Мій брат бачить, що мій язик не роздвоєний, — вів далі трапер. З проникливістю, якою мало поступався перед індіанцем, він завважив почуття, що відбивалися на обличчі вождя. — Великі Ножі не посилають на війну своїх жінок. Я певен, що дакоти куритимуть люльку миру з пришельцями.
— Маторі — великий вождь! Він каже Великим Ножам — ласкаво просимо, — мовив тетон, поклавши руку на груди з виглядом такої гідної гречності, що йому міг би позаздрити і котрийсь аристократ. — Стріли моїх юнаків лежать у сагайдаках.
Трапер зробив Мідлтонові знак підійти, і незабаром обидва гурти змішалися в один, причому чоловіки дружньо віталися відповідно до звичаїв воїнів прерій. Але, навіть виказуючи гостинність, дакота ні на мить не спускав з ока той гурт білих людей, що виднів віддалік, ніби все ще підозрював якусь пастку або чекав додаткових пояснень. Старий теж усвідомлював, що мусить розтлумачити все індіанцеві й закріпити той невеликий і досить непевний успіх, якого йому пощастило досягти. Скватерів загін не рушав з того місця, де зупинився, — трапер, уважно вглядаючись, ніби хотів розпізнати, що то за люди, збагнув: Ішмаел, не гаючись, готується до нападу. Досвідчений старий не був певен щодо наслідків сутички між десятком хоробрих жителів пограниччя і майже беззбройними дикунами, хай тих і підтримали б їхні білі спільники. Отже, хоч сам він (якби йшлося тільки про його небезпеку) був і не від того, щоб вступити в бій, але, подумавши, дійшов висновку, що літній людині, та ще й мирного ремесла, пристойніше запобігти бійці, ніж устрявати в неї. Цієї ж думки — з цілком зрозумілих причин — дотримувалися і Пол з Мідлтоном, бо вони повинні були піклуватися не лише про себе, а й ще про два, набагато дорогоцінніші для них життя. Отож усі троє почали радитись, як би уникнути жахливих наслідків, що їх неминуче викликав би перший-ліпший прояв ворожості з боку переселенців. Старий, пам'ятаючи про індіанців, які з невсипущою увагою стежили за виразом їхніх облич, удавав, ніби намагається з'ясувати, чому ці подорожні зайшли так далеко в прерію.
— Я знаю, що дакоти мудрий і великий народ, — почав нарешті трапер, знову звертаючись до Маторі. — Але хіба вождеві невідомо, що серед його одноплеменців трапляються й негідники?
Маторі гордо оглянув свій загін і на якусь хвилю знехотя затримав погляд на Уючі.
— Володар Життя створив вождів, і воїнів, і жінок, — відповів він, вважаючи, що таким чином охопив усі ступені людських якостей, від найвищої до найнижчої.
— Отож він створив і деяких поганих блідолицих, як оце ті, кого мій брат бачить удалині.
— То що, вони виходять на свої лихі діла пішки? — запитав тетон, і очі його спалахнули диким вогнем, який свідчив про те, що йому добре відомо, чому переселенці змушені були вдатися до такого скромного засобу пересування.
— Вони втратили своїх коней. Але в них залишився порох, і свинець, і ковдри.
— Вони носять свої багатства з собою, як жалюгідні конай? Чи, може, вони хоробрі й залишають їх з жінками, як це роблять справжні мужчини, що шукають, де знайти втрачене?
— Мій брат бачить он ту синю пляму, на краю прерії? Дивись, її торкнулись останні сьогоднішні промені сонця.
— Маторі не кріт.
— То бескид: на ньому майно Довгих Ножів.
На темному обличчі тетона, який дослухався до слів старого, майнув вираз дикої радості; повернувшись до трапера, він, здавалося, намагався прочитати в його душі, чи той каже правду. Потім він перевів погляд на Ішмаелів загін і порахував, скільки в ньому людей.
— Не вистачає одного воїна, — сказав він.
— Мій брат бачить канюків? Там його могила. А бачив мій брат кров на землі? То його кров.
— Досить! Маторі — мудрий вождь. Хай твої жінки сідають на коней дакот; ми все побачимо самі, наші очі широко розплющені!
Трапер не став марнувати слів на пояснення. Добре знаючи, які швидкі й небагатослівні індіанці в своїй мові, він негайно повідомив своїх товаришів про наслідки переговорів. Пол миттю скочив на коня, а Еллен влаштувалась у нього за спиною. Мідлтон трохи забарився, намагаючись якнайзручніше посадовити Інес. Поки він клопотався коло неї, з другого боку підійшов Маторі: він віддав для Інес свого власного коня й тепер, очевидно, намірявся звично сісти на нього. Молодий офіцер схопив повід, і чоловіки обмінялися гнівними й гордовитими поглядами.