— Марі дещо пояснила мені, — буркнув «сер Усе». — Ви голодні? Я, знаєте, оце збираюсь пообідати, якщо хочете, приєднуйтесь, почистіть з п’ять картоплин, у мене є тефлонова сковорідка, можна чудово смажити без масла, маємо в запасі три яйця, це вже делікатес, та ще й цибулину до того. Чай я заварю сам, хліба досить, — він кивнув на довжелезний, трохи не метровий паризький батон, майже порожній усередині. г «Сер Усе» займав невеличку квартирку з двох крихітних кімнат і кухні з газовою колонкою й плитою, які були в Степанова на його квартирі по вулиці 1812 року, коли він жив там з Надею і маленькою Бембі.
Спальня вся завалена газетами, бюлетенями Прес-центру, журналами; ліжко здавалося тут зайвим, воно було застелене пледом, пропаленим у двох місцях сигаретами: «сер Усе» курив не перестаючи; він навіть умудрився струсити попіл у скляний чайник, де клекотів зелений жасминовий навар.
А от в кабінеті панував справжній американський порядок, на великому столі складені різнокольорові папки; на корінці кожної акуратна біла плівочка і червоною тушшю названа тема; такі самі папки лежали на підвіконнях і під ними; сотні папок у найточнішому порядку.
Раніше у нас уявляли американців, згадав Степанов, як людей з другого боку Місяця; я пригадую, як ми хлопчаками слухали небилиці про них, а насправді вони такі самі й такі ж маленькі кухні з газовою колонкою, в якій неодмінно протікає кран, з такою ж кількістю напівспалених сірників у металевій коробці з-під цукерок біля плити, така сама клейонка на кухонному столику й різнокаліберні виделки, ножі, старі тарілки; а втім, цей «сер Усе» ніякий не американець, він просто самотній чоловік, як і я, подумав Степанов. Ми з ним різнимося лише тим, що у нього в кабінеті чудове канцелярське приладдя, яке допомагає економити час: і різнокольорові маркери, щоб підкреслювати потрібні рядки в газетних публікаціях, і прекрасні ножиці, і зручний скотч, і наклейки для папок, де можна писати усе що завгодно, а потім легко їх знімати, відриваючи папірець, і робити новий напис, не псуючи папки; і фломастери в нього чудові, і чорнило, яке не псує авторучку, і тюбик клею, що не висихає, ну, молодці, ну, бережуть час, не те що ми…
— Пообідаємо на кухні, — сказав «сер Усе», — мені подобається там їсти… Беріть табуретку, спеції на підвіконні… І за діло, в мене через годину зустріч… Марі сказала — вас цікавить мафія.
— Мафія — поняття безкрає. Мене цікавить Дон Валлоне.
— Їх приблизно сорок п’ять, — миттю відповів «сер Усе», — який саме Дон Валлоне вас цікавить? Я, знаєте, визнаю теорію вузьких спеціальностей…
— Дон Валлоне з Палермо.
— Гм… Треба подивитись, його чомусь не пам'ятаю, я здебільшого працював над документами про американські й голландські синдикати, зв’язані з Гонконгом.
— Тоді ще конкретніше, — допоміг Степанов. — Я хотів би у вас дізнатися, чи не перехрещувались дороги Дон Валлоне з Палермо з інженером Енріке Маттеї.
«Сер Усе» вимазав хрустячою скоринкою картоплю з сковорідки, вкинув її в міцнозубий рот, ковтнув чаю.
— Це вже легше… Ходімо працювати…
Через півгодини «сер Усе» акуратно підрівняв на столі дванадцять вирізок з газет та журналів, вийняв зі старої скрипучої шафи портативну ксерокс-машинку, зняв копії, подав Степанову.
— Ось, дещо є. Перегляньте, потім запитуйте, подивимося далі, прізвище, знаєте, чіпляє прізвище, факт наштовxyє на новий аспект пошуку, не життя, а суцільний кегельбан…
— Ви збираєтесь піти через півгодини?
— Я винен вам сто франків?
— Марі вже переказала гроші.
Степанов закурив, переглянув вирізки. Перша — про процес над групою мафіозі в Мілані, пов’язаних з порнобізнесом; ім’я Дона Валлоне називалося свідками двічі, але глухо, хоч прокурор твердив, що саме він очолює цей бізнес в Італії, Іспанії і Данії. Дон Валлоне, якого викликали до суду на допит, прибув у супроводі трьох адвокатів: Ферручі з Палермо, Гуссоні з Бонна і Джекоба Ліза з Нью-Йорка; Ліз примикав до «Саллівана і Кромвуела», контори покійних братів Даллесів, а тепер активно співробітничав з фінансово-промисловою групою Дігона.