— Хто оформив вам купчу? Адвокат?
— Це в нього був адвокат, у синьйора Лоренца, я просто взяв і приніс гроші. Коли є готові гроші, адвокат не дуже-то й потрібен.
— Де ви уклали купчу?
— В префектурі, двадцять хвилин їзди, з цим у швейцарців легко, це тільки в Італії мордують паперами та шахрують на кожному кроці, такі вже ми люди…
Степанов усміхнувся:
— Це непатріотично — ганити свій народ…
— Чому? Навпаки. Непатріотично закривати очі на погане, дітям буде страшно жити, люди повинні говорити про свої вади відверто…
… О дев’ятій ранку Степанов був у префектурі.
О дев’ятій двадцять він одержав нову адресу колишнього власника вілли «Франческа» синьйора Жовенті.
О десятій сорок синьйор Жовенті провів Степанова до дверей своєї квартири на віа Комунале і побажав йому щасливої подорожі.
Свою віллу, яка раніше називалась «Наталі», він продав адвокатові римської кінопродукції «Чезафільм» синьйорові Ферручі.
Степанов сів у машину і погортав свої записи; все збігалося; саме адвокат Ферручі захищав Дона Валлоне, коли того викликали до суду в справі про Франческу Сфорца.
63
Ланцюг (ілюстрація № 5). 22.10.83
… Про політ Марі Кровс на Сіцілію, в Сіракузи, до Стефана Річардса, професора історії Гарвардського університету, який оселився після виходу на пенсію в Італії, ЦРУ дізналося через сім хвилин після того, як вона поклала телефонну трубку, домовившись з американцем про час і місце зустрічі.
… Через годину в філіал ЦРУ, що обслуговував шостий флот США у Середземному морі і базувався в Палермо і Катанії «під дахом» страхової компанії «Іншуренс інтернешнл», пішла шифровка, в якій службі було наказано організувати запис розмови професора Річардса і Марі Кровс.
… Тому в невеличкому залі піццерії «Лас Вегас», де Річардс призначив Марі побачення, коли вона приїхала туди, вже побували три техніки ЦРУ з портативними апаратами, які записали всю їхню розмову.
… Розшифрований запис розмови відіслали в Ленглі негайно.
«Кровс. Професоре, я вдячна за те, що ви так люб’язно припинили роботу над своєю книгою й знайшли для мене час.
Річардс. Це гріх — не відгукнутися на прохання такої чарівної дами. Кажіть, що там у вас, я постараюсь відповісти на запитання.
Кровс. Ви займалися мафією…
Річардс. Я займаюся нею, так точніше.
Кровс. Пробачте… Ви займаєтесь мафією… А мене цікавить усе, пов’язане із справою Граціо, із загибеллю його дружини, з пошуком Шора, який, правда, більше вже нічого не може шукати, і з загадковим убивством Вітторіо, колишнього охоронця Граціо…
Річардс. Ви хочете писати про це?
Кровс. Так.
Річардс. Скільки вам років?
Кровс. Двадцять дев’ять.
Річардс. Набридло життя?
Кровс. Навпаки. Я його дуже люблю, тому й хочу виступити в пресі.
Річардс. Це патетика. Вас знищать, якщо ви зараз зачепите больові точки синдикату, міс Кровс. Після того, як станеться щось, а воно, очевидно, мусить статися, публікуйте, але не раніше.
Кровс. Ви ж не боїтеся публікувати свої статті про синдикат?
Річардс. Ще й як боюсь, міс Кровс… Ще й як… До того ж я пишу історію, а не сьогоднішній день… Історикові взагалі небезпечно потикатися в сьогоднішній день, це як жорна, сліпі й спрямовані, перемелють — борошна не залишиться… Потім, я старий, я вже віджив, мій страх особливий, я боюсь не за тіло, а за те, що лишилося нереалізованим у голові, ось чого я боюсь. Що питимете?
Кровс. Будь ласка, не сердьтесь, але я завжди плачу за себе сама, я замовлю води.
Річардс. А я вип’ю пива… Добре, ми з вами обговорили ситуацію. Тепер до діла… Ви чули про Маттеї?
Кровс. Звичайно… І знаю про Дона Валлоне, і здогадуюсь про його роль у загибелі Маттеї, про тих нафтових королів Далласа, яким він допомагав…
Річардс. Міс Кровс, я американець, отже, я патріот своєї країни. Я згоден обговорювати таємниці нафтового бізнесу Далласа в зв’язку з загибеллю Енріке Маттеї, але тільки на підставі документів… У мене їх немає. Через те я говоритиму лише про факти… Ви маєте рацію, у Дона Валлоне є свій інтерес в Америці, так, справді, його бізнес у Штатах захищає адвокатська контора Уолл-стріту, але це не доказ… Я згадав ім’я Маттеї асоціативно, міс Кровс… Маттеї був особистістю, як і Граціо… Синдикат не влаштовують особистості, здатні приймати самостійні рішення, без консультації з главою сім’ї, босом усіх босів… До речі, тут не можна не зважати і на чисто італійський аспект питання… Я припускаю, що на перших порах мафія допомагала Граціо… Але, набувши сили, ставши Доном Граціо, він зрозумів: усі ці «боси всіх босів» — тільки гирі на його ногах… Цього йому не простили, але й не могли не рахуватися з ним… Ваша правда, особистість охоронця Вітторіо цікава, він, між нами кажучи, був садівником Дона Валлоне, а його племінниця, до речі, в неї інше прізвище, допомагає куховарці Валлоне на його віллі в Ніцці… З Сіцілії він перевіз її до Франції, тут він тільки відпочиває, працює в Ніцці. Чи припускаю я вбивство Граціо? Так, цілком. Граціо піднявся проти американського фінансового капіталу в Гаривасі, він повівся безрозсудно, мабуть, відмовився від компромісу. Щоб зрозуміти, чи його вбили і хто, треба знати, що йому пропонували люди Дігона і Моргана на останньому раунді переговорів. Без цієї інформації ви сліпі, міс Кровс… Так, я теж схильний вважати, що Анжеліка фон Варецькі й доглядач її вілли були усунені мафією, роботу виконано незграбно, дуже поспішали, отже, у синдикату немає часу на ретельно сплановану комбінацію… Чому? Не знаю… Хочете прокричати зайвий раз про те, що мафія — синдикат убивць? Кого це здивує? Важливо знайти пружини дійства, розіграного ними в Торремолінос і тут, у Палермо… Звичайно, усувають свідків… Але навіщо їм потрібний був замах на Шора? Що це дає? Прийде інший інспектор, і він досліджуватиме ті самі дані, які мав Шор… Я не бачу тут логіки.