І все-таки відмовити Марі чи пояснити, як може повернутися справа на прес-конференції, яку вона скликала, вщ вважав неможливим, знову ж таки проектуючи на неї своє ставлення до дочки, яку нелегко переконати словом; нове покоління шанує свій власний досвід, якщо тільки розумні вихователі не змогли закласти з раннього дитинства вдумливе (аж ніяк не сліпе) ставлення до батьківського авторитету.
— Мало людей, — шепнула Марі. — Починатимемо? Чи відмінимо?
— Як знаєте…
— Коли б я знала… Тепер тільки розумію, що нічого не розумію.
— Починайте, — посміхнувся Степанов. — Нам втрачати нічого.
Марі встала й, судорожно зітхнувши, подивилася на присутніх.
— Дорогі друзі, спасибі, що ви прийняли моє запрошення… Кожен з нас усе розуміє одне про одного, тому я не ображусь, якщо ви не зможете надрукувати те, про що я і наш російський колега Степанов хочемо вам розповісти… Мова піде про вбивство Леопольдо Граціо, який наважився проводити свою політику щодо Гаривасу, про замах на інспектора Шора, про роль доктора Цорра, котрий звинувачує Баррі Дігона в імперіалістичній активності, про мафію, її палермську сім’ю, очолювану Доном Ва'ллоне, про його службовця, який колись «охороняв» Граціо, а тепер знайшли його вбитого, про загадкову загибель Анжеліки фон Варецькі, про масонську ложу… Пан Степанов і я — такі ж журналісти, як і ви, тому ми не готували тексту своєї заяви, але ми готові відповісти на всі запитання, і мені хочеться сподіватися, що ви поінформуєте світ про тривогу, яку ми відчуваємо, думаючи про долю нещасного Гаривасу.
Марі сіла, зразу ж потяглася до води, губи її були сухі, потріскані; Степанов помітив, що круг рота за ці дні залягли зморшки, яких досі не було.
— Відділіть злаки від плевел, — сказав кореспондент з Йоганнесбурга. — Не плутайте масонів із справою Граціо… В мене склалося враження, що ви бабахнули цей матеріал, аби притягти до себе додаткову увагу, це не професіонально, міс Кровс.
Марі зніяковіла, не знала, що відповісти, їй стало утратно, немов цей злий чоловік підслухав її розмову з професором Річардсом (він не підслухував, його просто попросили сказати це на самому початку прес-конференції).
— А чому ви так тривожитесь за Гаривас? — почав атаку один з парагвайських журналістів; Марі не знала його, він приїхав зовсім недавно.
— Бо, — . відповіла Марі, — все, що відбувається там, дуже нагадує ситуацію перед убивством Альєнде.
— Ви брали інтерв’ю у Санчеса, — знову заговорив той самий журналіст. — Це мало кому вдавалося, тільки вам та ще Жюлю Бреннеру з Парижа, який передав, що цими днями його прийме полковник. Під час інтерв’ю Санчес говорив вам таке, що просив би не розголошувати?
Степанов закурив і, повільно гасячи сірника, сказав:
— Ви не відрекомендувалися, колего… Яку газету ви представляєте?
— «Опіньйон», Парагвай, з вашого дозволу.
— Це нова газета? — поцікавився Степанов, стримуючи посмішку. — Чи добре реанімована стара?
— Нас сюди запросили ставити запитання, — розлютився журналіст. — І я ставлю свої запитання. Це за правилами. Коли я запрошу вас на мою прес-конференцію, я відповідатиму вам, а зараз я хотів би почути відповіді фрейляйн Кровс.
Марі якось запитливо подивилася на Степанова, в очах у неї він помітив розгубленість.
— Так, — сказала нарешті Марі, — деякі свої відповіді полковник Санчес просив не публікувати.
— Які?
— Він просив мене не публікувати їх… Отже, я не можу відповісти на ваше запитання.
— Ви знали полковника в ті роки, коли він вчився в Бонні?
— Так, — відповіла Марі. — Знала.
Фріц Узен підняв палець над головою.
— Фрейляйн Кровс, чому ви не публікуєте те, що знаєте?
— Ті органи преси, до яких я зверталася, відмовилися друкувати мої матеріали… Я приготувала копії, ось вони, — Марі поклала долоню на папку, — кожен може взяти їх, якщо вважатиме за потрібне, використати…
— Пане Степанов, — спитав журналіст з Голландії, — ви одержали завдання від своїх властей провадити розслідування разом з Марі Кровс?
Степанов знизав плечима.
— Тут покалічили мого колегу… І вашого, до речі, теж… Лиска… Він лежить непритомний у госпіталі в Москві… Його покалічили тому, що він узяв матеріали фрейляйн Кровс, — Степанов кивнув на папку, що лежала на столі. — Я вважав за свій обов’язок почати цей пошук, йдеться про долю і життя мого співвітчизника…
— Ви, так само як фрейляйн Кровс, переконані, — спитав журналіст з Туніса, — що вбивство Граціо, замах на Шора, на Лиска і Анжеліку фон Варецькі мають певний зв’язок з тим, що відбувається в Гаривасі?