— Він надійна людина?
— Запитайте про це ваших друзів з ЦРУ, для мене як дипломата важливі тенденції і можливості; вони ж, хлопці з Ленглі, насамперед цікавляться людьми.
— Не гріх би й вам не розділяти тенденцію і людину, — зауважив Дігон, — це зрештою неподільне.
— Згоден. Але ж працюєш із захопленням, оперуючи брилами теорії, а не суєтою практики… Якби все-таки я був зацікавлений в людині, а не в тенденції, я вивчав би і її.
— Отже, вашого брата, тобто всю вашу родину, мусить цікавити саме особа майора Лопеса, мій дорогий Пол. Від того, куди він піде, цей загадковий майор, що примкнув до військових, залежить успіх мого діла, а це означає — дивіденди вашого брата…
Пол Гоу відсунув тарілку з м’яким телячим м’ясом (занадто м’яке, не відчуєш смаку), акуратно витер накрохмаленою, цупкою, як жерсть, серветкою хтиві повні губи й відповів:
— Я поставив би на майора Лопеса. Так принаймні порадив би зробити братові, коли він вирішить пограти на біржі.
— А що йому грати на біржі? У Гаривасі є трохи каучуку, види на нафту, срібло, банани й какао-боби. На що нам грати з вашим юним братом?
Пол Гоу неуважно кивнув метрдотелю, який поставив перед ним каву, і сказав, як тільки той відійшов:
— За нашими відомостями, не до кінця перевіреними, майор Лопес через підставних осіб скуповує плантації какао-бобів… І найбільше в тих районах, де переховуються люди, яких нинішній режим називає крайніми правими.
— Звідки в цього майора гроші?
— А він ризикує, Баррі, він узяв позику на рік… Знову ж таки не він особисто, хто саме і де, я не знаю, але, s чуток, позику йому дав один із наших банків.
— Який конкретно? — спитав Дігон. — Мабуть, це знає ваш посол.
— Баррі, я люблю мого брата, який служить вам, і дуже хочу, щоб він одержав кілька зайвих сотень тисяч баків, але я не можу ділитися з вами надзвичайно секретною інформацією…
«Красиво поділився, — подумав Дігон, — знає, як продавати себе, молодець, кмітливий, треба поміркувати, як заздалегідь запросити його до нас, якщо колись піде Шульц, цей з головою».
Назавтра люди Дігона вилетіли в Гаривас і купили невеликий іспанський замок у сельві, неподалік від тих місць, де ховалися формування правих екстремістів; слідом за ними прибула бригада реставраторів; представник європейської корпорації «Бельжик мінераль» мосьє Ласен — ніхто, звісно, не знав, що він працював на Дігона, — на прийомі в перуанському посольстві його відрекомендували як посла СІІІА не лише Санчесу й міністру енергетики Прадо, а й Лопесу; обернувшись спиною до залу, мосьє Ласен спитав, чи не погодиться майор приїхати — звичайно, разом з іншими членами уряду — на новосілля, яке збирається справити Баррі Дігон, на цей раз не тільки банкір з Уолл-стріту, а й член спостережної ради Міжнародного банку інвестицій; старий думає про майбутнє, він ладен допомагати республіці, він вважає керівника армії високоавторитетним діячем країни і хоче перекинутися з ним кількома словами в конфіденційній обстановці…
— Я згоден зустрітися, — усміхнувся майор Лопес, — ім’я Дігона говорить саме за себе будь-якому латиноамериканцеві, особливо такому, як я, що натерпівся від грінго не тільки на батьківщині, а й за роки навчання в Штатах…
18
13.10.83 (9 годин 45 хвилин)
Інспектор Шор попросив Папіньйона, свого молодого помічника, на всі дзвінки журналістів відповідати, що ніякої нової інформації не надійшло, залишається версія самогубства, хоч, з його, Шора, погляду, в усьому, що сталося, є ряд «чорних дірок», які він поки що не має наміру коментувати.
Дзвонили безперервно; Папіньйон відповідав так, як йому сказав Шор; кореспондент «Геральд трибюн» зв’язався з комісаром поліції Матеном, поскаржився на порушення закону про відповідальність чинів розшуку за гласність інформації; Матен пообіцяв з’ясувати це і вирішив було поїхати з офісу, розуміючи, що і йому не дадуть спокою, та коли він уже хотів надіти легке пальто з невагомої ангори, секретар сказав, що на проводі містер Джон Хоф, просить з’єднати його бодай на три хвилини; шеф знав, хто такий Джон Хоф, підійшов до апарата, відчувши гримасу догідливості на своєму обличчі, розсердився на себе і тому відповів сухо:
— Комісар Матен слухає.
— Доброго ранку, комісаре, спасибі, що знайшли для мене час… Мене замучили покровителі з нашого посольства, в газетах з’явилися дивні повідомлення, пов’язані з трагічною смертю Граціо, він був великим другом Штатів, його самогубство сполошило всіх… Чи не погодились би ви пообідати зі мною, комісаре? О першій годині дня, — швидко сказав Хоф, боячись, що той може відмовити, — у ресторанчику П’єра Жіго?