— Я Френк По із «Стар», міс Кровс… Як і ви, я ненавиджу наших старих мумій, готую матеріал про ситуацію в Гаривасі, а в Парижі мені сказали — я там акредитований, хоч працюю по всій Західній Європі, — у вас є якісь нові дані з проблематики, що мене цікавить…
Марі відповіла не зразу, а лише після того, як уважно подивилася на По.
— Яка проблематика вас цікавить? Я, признатися, досі не читала ваших кореспонденцій.
— Мене цікавить те саме, що й вас: загадковий клубок «Граціо — Гаривас — Санчес», майбутнє цієї нещасної республіки, таємниця палермського мільйонера…
— Можете гарантувати, що інформація, котра в мене є, з’явиться у вашій газеті?
— Я не редактор і не власник контрольного пакета акцій, міс Кровс…. Я представляю нашу провінціальну пресу, ви знаєте, які консервативні наші люди в глухій провінції…
Марі посміхнулась.
— Гадаю, не більше, ніж інші… Мені, до речі, дуже подобаються провінціальні америкашки, в них ще багато лишилося від минулого століття.
Френк гірко зітхнув.
— Ви дуже добре сказали «америкашки»… Ви не знаєте, що таке американське минуле століття… Це ж рабство, міс Кровс… Я не чистий американець, ми вихідці з Європи, батько завжди згадує справжню батьківщину з тугою і ніжністю. На жаль, я не можу гарантувати опублікування ваших матеріалів… Але я обіцяю мовчати, тільки підкажіть, в якому напрямку і в кого шукати мені.
— Знову ж таки можете гарантувати, що самі надрукуєте те, що я вам відкрию? Я згодна віддати вам усе, тільки надрукуйте…
— Це було б безчесно, коли б я сказав, що гарантую… Ні, не гарантую…
— Мені прикро за Америку… За Північну Америку, — швидко виправилась Марі, і Френк одразу ж зрозумів, що в неї багато друзів на Південноамериканському континенті, там не люблять, коли про Штати кажуть «Америка». — Чому Білий дім так не терпить усього, що не вкладається у схему, створену в пору доктрини Монро, великого північноамериканського ізоляціонізму?! Це ж китайська стіна двадцятого століття, містер По… Візьміть добірки ваших газет по Гаривасу, колонки коментаторів, послухайте радіо, подивіться телебачення… Нагнітають психоз, це зрозуміло необізнаній з цим людині, не те що нам з вами, цинікам, котрі добре знають, як усе це робиться… Чому? Все просто: візьміть таблиці зовнішньоторгового балансу Гаривасу за останні сім місяців… Уряд взяв у свої руки те, що раніше було безконтрольною монополією Дігона, Рокфеллера, Моргана. Особливо Дігона… Ну, а потім попросіть редакцію фінансувати ваш політ у Гаривас — я допоможу вам одержати інтерв’ю у Санчеса.
— Це він вам дав інтерв’ю, і я в захопленні від його відвертості, хоч ви дещо не договорюєте… Ви красива, зрозуміло, чому він погодився дати вам інтерв’ю… Мені він покаже дулю…
Френк сказав це так жалісливо, що Марі всміхнулася, поклавши свою м’яку долоню на його руку.
— Послухайте, перш ніж летіти у Гаривас — Санчес вас прийме, я обіцяю, — спробуйте в Парижі зустрітися з професором Верньє, він знає латиноамериканський вузол, як ніхто інший… Тільки не посилайтесь на мене… Якщо ви згадаєте моє ім’я, він навряд чи розмовлятиме з вами…
— Як Верньє ставиться до американців?
— А як він має до них ставитись? — здивувалась Марі.
— В Європі нас не люблять… Ракети, нейтронна бомба та й інші справи…
— Ні… Верньє — культурна людина, в нього багато друзів у Штатах, він не страждає неповноцінністю західноєвропейського шовінізму… Якщо ви його розбурхаєте, вам буде над чим подумати… Якраз він не вимагатиме гарантій, щоб ви надрукували те, що він вам скаже… Це людина щедра, і в даному випадку в нього немає такого інтересу, який є в мене.
Френк По стримався, щоб не запитати, який же інтерес у міс Кровс, підвівся і попрямував до бару замовити каву.
Марі крикнула вслід:
— Не подумайте мене частувати, я плачу за все сама…
Вночі, повертаючись у порожньому кур’єрському поїзді до Парижа, Френк По притулився до вікна, але заснути не міг, із щемливою тугою згадував Марі, думаючи про те, якою щасливою буде людина, котру покохає ця зеленоока, золотоволоса жінка з яскравим, хворобливим рум’янцем на гострих вилицях і такою ласкавою, м’якою, теплою долонею…
26
Ретроспектива III (п’ять місяців тому, літо 83-го)
«Директорові Центрального розвідувального управління
Підлягає розшифровці в апараті директора
Доповідати особисто директорові
Цілком таємно