не підвищення заробітної плати на сто процентів за умови, що ледарів і демагогів буде звільнено, звичайно, погоджуючи кожен окремий випадок з профспілками й робітничим контролем на плантаціях, фабриках, в готелях та майстернях… Ждати справжньої творчості від людей, які одержують кожного місяця стільки, аби не вмерти з голоду, — оце й є утопія. Так, лише продуктивність праці, її ефективність зможе витягти нас з болота. Я розумію, що підвищення заробітної плати викличе загальну радість, але жорстка вимога віддачі всіх сил сподобається далеко не кожному: багато крикунів, що примкнули до нас у перші дні, уявляють собі революцію як негайну панацею від злиднів. Це химера! Революція зобов’язана гарантувати роботу, вимагати продуктивної праці, щедро винагороджувати за чесний труд і жорстоко карати нероб, тільки тоді настане національне оздоровлення. Я вважаю за доцільне винести на обговорення законопроект, за яким робітники й пеони одержуватимуть певний процент від реалізації виробленого ними продукту; чим вищий прибуток підприємства, тим більше грошей ми платимо всім, хто працює в тій чи іншій галузі… Чути голоси про створення сільських кооперативів у тих районах, де ми виробляємо какао-боби. Це розумні голоси, але головне, щоб добре діло не обернулося на благо мітингуючих ледарів, проти ретельних хазяїв. Нам треба зразу ж домовитися про принципи: якщо я, Мігель Санчес, вступаю в кооператив із своїм гектаром плантацій, десятком свиней, півсотнею курей, а Пепе Суарес має лише півгектара й трьох свиней, то при розподілі прибутку я, Санчес, повинен одержати десять процентів від прибутку, а Пепе лише два. Треба довести Пепе Суаресу, що ці два проценти будуть, принаймні, у кілька разів більші, ніж його теперішні сто процентів. Але ми зустрінемо стіну нерозуміння, якщо зразу ж, негайно, з завтрашнього дня не пошлемо в село студентів, — що зрозуміє грамотна людина, те відкине той, хто живе під давнім тягарем звичок, що в’їлися в свідомість. І коли ми в цій справі можемо сподіватися на допомогу студентства, то питання про охорону здоров’я я виділив би в особливу тему. Ми поки що не маємо права піти на те, аби медицина, як і освіта, стала безплатною… Ми ще страшенно бідні, а лікарі одержували великі гроші при диктатурі. Ми мусимо зберегти їхню заробітну плату, й урядові доведеться взяти на себе дотацію; приблизно сімдесят процентів за візит до лікаря оплачуватимемо ми, це дасть економію кожній сім’ї, правда, незначну, та все ж таки економію. Ми не маємо права перетворювати медицину в фікцію; за копійки лікарі працювати не будуть; ми можемо штовхнути їх на шлях підпільної практики, корупції, хабарництва. Коли профспілки зміцніють, коли прибутки галузей промисловості зроблять їх фінансово самостійними, вони зможуть узяти на себе весь тягар безплатного медичного обслуговування; ми, уряд, неспроможні зараз зробити це. Ми повинні далі чесно сказати, що збільшуємо податки на тих, хто працює в сфері сервісу, прийнявши якусь частину витрат у цій надзвичайно важливій галузі, гаранті стабільності, на себе: доведеться поставляти підприємцям в кредит соковижималки, міні-трактори, кофейні агрегати для барів, меблі, якими обставлятимуть квартири-пансіонати, пральні й швейні машини… Ми мусимо піти на те, щоб знизити орендну плату за підвали й горища тих будинків, які належать муніципалітетам, — нехай там відкривають ательє, кафе, пральні, бари. Необхідно пояснити дрібним підприємцям, що підвищення податків конче потрібно для будівництва доріг, вокзалів, аеродромів, клінік, пляжів, шкіл, будинків для престарілих… Ми повинні відверто сказати, що ми зараз не маємо змоги збільшити заробітну плату службовцям таких міністерств, як сільського будівництва та лісового господарства, енергетики й продовольства, але ми йдемо на те, щоб відраховувати цим колективам процент з річного прибутку галузі; це міцно зв’яже чиновників зі щоденною практикою; не переписування паперів, а живе діло; вмієш проявити себе, ініціативний, сміливий, діловитий — одержуй гроші, ти їх заслужив, це не завдасть збитків бюджетові, не викличе інфляції, заробіток підтверджено товаром, який можна придбати в магазинах… Я не побоявся б винести на всенародне обговорення питання про концесії… В прикордонні області, не зв’язані з центром шосе й залізницями, можна й треба запрошувати тих, хто підніме ці землі — під нашим контролем, звісна річ, тільки на певний період і, безумовно, за нашою участю. Я наважився б сказати людям, що ми згодні субсидувати тих селян, які живуть на узбережжі, аби тільки вони розширювали свої будинки, щоб прискорити приплив туристів: шістдесят процентів валюти відчисляють державі, сорок беруть собі. Туризм дає Іспанії майже чверть бюджетних прибутків, туризм нерозривно об’єднує всі райони країни, це індустрія майбутнього… Тільки після того, як програму буде схвалено і вона ввійде в повсякденну практику, ми наблизимося до наступного етапу: до вивчення науки парламентської демократії, до вільних виборів, до переходу влади в руки депутатів, які формують уряд… Ось, власне, начерк звернення до народу… Я готовий відповісти на ваші запитання, громадяни міністри…