Міністр охорони здоров’я. Так, Мігель, це правда, нагадають.
Директор радіо і телебачення. Якщо кабінет прийме проект, мені не лишається нічого іншого, як піти у відставку, я не зможу організувати будь-яку дійову пропаганду для підтримки твого нового курсу, жорсткого курсу…
Прем’єр Санчес. В чому ти вбачаєш його жорсткість? В тому, що ми вимагатимемо працювати? Добре — з одержаних прибутків — за працю платити? І карати, так, нещадно карати всіх тих, хто базікає і по три години спить після обіду?
Директор радіо і телебачення. Мігель, пробач, але ти ріс в гасієнді й катався, ще хлопчиком, на автомобілі… А я народився в бідонвілі… Я був голодранцем, Мігель, жебраком… Я пригадую, як люди, зачаївшись, говорили вночі. А тепер вони дістали право говорити вдень, голосно, без страху…
Прем’єр Санчес. У них ніхто не забирає цього права… Але його заберуть, силою заберуть, якщо ми перетворимося в республіку вільних базік! Лікарні для народу будує сам народ і школи теж, і дороги, і готелі, і бібліотеки… Те, що ти кажеш, демагогія!
Міністр охорони здоров’я. Гаразд, а якщо першим пунктом твоєї програми, як пропонує Лопес, ми назвемо негайну націоналізацію всіх банків, іноземних фірм і компаній? Це приймуть добре, під це можна підверстати жорсткі пункти програми…
Прем’єр Санчес. По-перше, з яких пір правда стала визначатися як «жорсткість»? По-друге, хто сказав, що революція скасовує таке поняття, як «вимогливість»? І, по-третє, ти впевнений, що, оголосивши про націоналізацію, негайну й повну, ми одержимо позику, без якої нам не зрушити з мертвої точки? Позика дасть нам змогу підняти економіку, побудувати базу незалежності, а вже тоді ми націоналізуємо банки й землі іноземних фірм. Першим актом уряду було оголошено ревізію всіх договорів іноземних фірм з нашими пеонами, адже ми взяли під захист пеонів, хіба не так? Ми поклали кінець безсовісній експлуатації; рух тільки тоді остаточно переможе, коли він буде поступовим і послідовним… Доти, поки ми не матимемо енергії, достатньої для того, щоб стати цивілізованою країною, будь-яка ура-революційна фраза насправді буде фразою контрреволюційною…
Директор радіо і телебачення. І все-таки я піду у відставку, Мігель, якщо ти збереш голоси і кабінет підтримає тебе…»
Дейвід Ролл, президент спостережної ради «Ролл бенкінг корпорейшн», закінчив читати цей секретний стенографічний звіт про засідання уряду Гаривасу, походив по своєму маленькому кабінету, розміщеному на сорок другому поверсі будинку, збудованому ще його батьком, довго милувався невеличкою картиною Шагала, потім повернувся до столу, натиснув кнопку селектора і сказав:
— Зайди до мене…
… Коли прийшов його шурин — він любив не так його, як молодшу сестру Дезі, на якій той був жонатий, — Ролл дав йому текст.
— Ану, назви, хто з цієї команди служить мені? Це екзамен на те, чи готовий ти до своєї майбутньої діяльності…
40
17.10.83 (20 годин 25 хвилин)
Коли Шор, відповівши на більшість запитань, оголосив журналістам, які його атакували, що він попросив італійських колег допомогти йому затримати для допиту як свідка жителя міста Палермо синьйора Вітторіо Фабріні, котрий протягом двох років був охоронцем Леопольдо Граціо, але при цьому контактував з Доном Валлоне, якого підозрюють в належності до мафії, телефонні лінії, що зв’язували Прес-центр в Шьоньофі з Римом, виявились зайнятими.
На всі запитання журналістів в Римі відповідали якнайкоректніше:
— Ми запропонували синьйору Вітторіо Фабріні, місцеперебування якого невідоме, добровільно здатися властям; ми гарантуємо йому честь і достоїнство; ми не маємо поки що достатніх підстав підозрювати цю людину, але наша глибока повага до синьйора Шора зобов’язує нас допомогти йому.
41
17.10.83 (21 година 00 хвилин)
О дев’ятій вечора Мішель подзвонила Бреннеру в кабінет; його телефон не відповідав, секретарка вийшла до головного редактора; Бреннер сидів в досьє, переглядав документацію стосовно Граціо; годину тому з Шьоньофа з ним зв’язався Степанов, назвав кілька імен; цікаво, є над чим подумати; захопився. Коли Бреннер приїхав додому о пів на одинадцяту, на столі лежала записка: «Любий! Я чекала тебе, як і домовлялися, до дев’ятої, бо ми, як ведеться в кожній щасливій сім’ї, збиралися сьогодні поїхати на маленьке торжество до Бернара і Мадлен. Якби ти подзвонив чи доручив це зробити одній з твоїх редакційних молодичок, я затрималася б, вибачившись перед нашими друзями. До побачення. Мішель».