Через сорок дві години в Гаривасі владу взяли «революційні офіцери» на чолі з полковником Санчесом.
ЦРУ просить встановити спостереження за Марі Кровс з метою з’ясування можливості її контактів з секретними службами Москви чи Гавани.
П. Ліберт».
Заступник директора БНД подивився на шефа сектора «вивчення інформації», усміхнувся й спитав:
— Ну, а коли припустити таку можливість: Марі Кровс — просто талановита журналістка? А талановитість містить у собі елемент передбачення. Я читав якось інформацію з Бонна, записали бесіду одного з наших опозиціонерів з російським письменником Степановим; той чудово сказав: «Я відчуваю майбутнє долонями; локаторності людини ще не пізнали, і до дослідження цієї властивості, що притаманна не якійсь там еліті, а всім, хто живе на землі, наука навіть не наблизилась…»
— Тоді треба порекомендувати Марі Кровс, — так само добродушно відповів шеф сектора, — змінити її ім’я на «Кассандра».
— Це вже було… В сорокових роках паризька журналістка Женев’єва Табуї випустила книжку «Вони називали її Кассандрою».
— Чисто французька скромність…
— Я уточнив би: чисто жіноча скромність… Краще будемо намагатися любити нашого південно-західного сусіда, незважаючи на весь його шовінізм і природжену легковажність… Ваші пропозиції?
— Встановити спостереження за Кровс і дати вказівку нашій швейцарській резидентурі простежити за всіма її контактами.
— Справжнє прізвище Кровс також цікаве. Її батько Пікс, з концерну запеклого консерватора Бельсмана, — сказав заступник директора.
Шеф сектора «вивчення» оцінив поінформованість свого керівника, тому дозволив собі порадуватись, по-перше, але їй показати свою компетентність, по-друге:
— Ах, он як?! Це той Пікс, який живе в Парижі з масажисткою мадам Гала і пише огляди під прізвищем Верньє?
— Саме так, і я вітаю вас з винятковим професіоналізмом пам’яті… Ні, я не поспішав би з початком такої роботи щодо Кровс… Я рекомендував би почати з ланцюга. Спробуйте цю саму всевидющу Кровс обернути в нашу… ну, якщо не приятельку, то хоча б у… мимовільне джерело інформації…
Через п’ятнадцять хвилин з Пуллаха, що під Мюнхеном, пішли шифротелеграми в женевську й бернську резидентури БНД.
Через три години радник з преси подзвонив керівникові адвокатської контори «Розен унд Шульц» панові Брюкнеру, той спеціалізувався у справах, пов’язаних з видавництвами й редакціями.
Через п’ять годин дев’ять хвилин пан Брюкнер побачився з хазяйкою фірми «Розен унд Шульц» фрау Розен.
Через сім годин фрау Розен домовилась про зустріч з редактором журналу «Фрайє трібюне» Гербертом Доле.
Через дев’ять годин дванадцять хвилин секретарка пана Доле знайшла Марі Кровс по домашньому телефону й запросила її прийти до редактора завтра, сімнадцятого вересня, о дев’ятій ранку.
— Я спішно закінчую статтю, — відповіла Марі, — тільки-но повернулася з Латинської Америки… Може, ви будете такі ласкаві призначити мені час на післязавтра?
— На жаль, дорога фрейлейн Кровс, післязавтра бос відлітає на Канарські острови… А він хотів би запропонувати вам дещо до того, як вилетить…
— Добре, спасибі, я прийду.
Доле підвівся з-за різьбленого, роботи вісімнадцятого століття, столу карельської берези, по-дружньому простяг руку, пішов назустріч Марі, не приховуючи захоплення, дивився на неї, не випускаючи довгої, тонкої руки жінки із своєї сухої й гарячої, підвів до крісла, спитав, що питиме його зеленоока гостя, узяв з холодильника, вмонтованого в стелажі, пляшку «віші», лід, горішки й зразу ж заговорив:
— Я теж колись писав, — сказав він. — Будь проклята моя нинішня професія, але хтось же має бути і бюрократом… Хтось має кремсати ваші матеріали, бути козлом відпущення в скандалах з урядовими йолопами, вибивати у хазяїв якнайбільше коштів для оплати талановитих матеріалів, уладнувати суперечки зі складачами, що страйкують…
— Дуже хочеться повернутися до друкарської машинки? — спитала Марі. — Чи крісло зовсім засмоктало?
Доле сумно всміхнувся.
Саме тому в мене не крісло, я ж сиджу на секретарському стільці, який обертається, і всі мені дорікають за електрику; вік вісімнадцятий і нинішній несумісні, кажуть люди.