Бреннер. Може початися некерована реакція?
Макдоун. Тобто криза? Ні. Це локальна справа, вона стосується лише Гаривасу.
Бреннер. Але в режиму Санчеса є не тільки вороги, а й друзі. Як ви гадаєте, вони мовчатимуть, коли криза розростеться?
Макдоун. Якщо через какао почнеться третя світова війна, інопланетяни від душі посміються.
Бреннер. Але ж боби какао збирають люди…
Макдоун. Це патетика, містер Бреннер, це мене не обходить.
Бреннер. А чи не здається вам, що за нестійкістю на біржі, за очевидною грою…
Макдоун. Це ви кажете «очевидна»… Я сказав, що гра можлива.
Бреннер. Добре, я приймаю вашу корективу… Чи не вважаєте ви, що хтось намагається встановити контроль на боби какао?
Макдоун. Ви маєте на увазі небезпеку встановлення монопольного контролю над ринком з боку окремих осіб?
Бреннер. Звичайно.
Макдоун. Мабуть, така можливість існує… На мою думку, по-перше, хтось намагається притримати акції бобів какао, а по-друге, можу припустити, що цих акцій уже продано значно більше, ніж може бути насправді…
Бреннер. Ви здогадуєтесь, хто ті люди, які почали гру? Які банки чи концерни стоять за всім цим?
Макдоун. Знаєте, я спитав свою внучку: «Чому ти така недобра, людей ображаєш?» Вона мені відповіла: «Не знаю, треба запитати в мами…» Знайдіть їхню маму, містер Бреннер, я дідусь, а дідусі — вже нешкідливі люди, чоловіки без фантазії, що може бути нуднішим?
Перед вильотом до Гаривасу Бреннер повідомив журналістам, що після того як він передав повний текст інтерв’ю через Макдоуна в Париж, у його номері пролунав дзвінок і хтось, не відрекомендувавшись, порадив йому «притримати публікацію, бо вона може поставити вас у дуже скрутне становище, коли ви повернетесь до Парижа… Точніше, якщо ви туди повернетесь…
52
18.10.83
Верньє знав, що Марі кохає Санчеса, і тому повсякчас тривожився за долю лідера Гаривасу.
Ночами, коли, зморений роботою, він лягав у ліжко, то довго не міг заснути, відчуваючи своє батьківське безсилля; немає, мабуть, страшнішого за це переживання.
— Любий, а що, коли тобі надрукувати те, що ти знаєш? — сказала якось Гала. — Ти ж місця собі не знаходиш… Це може бути дуже небезпечно?
— Яке це має значення? — роздратовано знизав плечима Верньє. — Коли йдеться про дівчинку, страху немає… Просто мене ніхто не надрукує.
— А що ж робити?
— Не знаю… Сподіваюсь, мудрі люди зрозуміють те, що я зараз закінчую… Але цілком можливо, що я знову помиляюсь, вважаючи, ніби розумні в цьому світі мають право вирішувати…
Він домовився з пресою, яку контролює нью-йоркська група Аверелла Гаррімана, надрукувати документоване дослідження про американську агресію в Домініканській Республіці. Він думав (мріяв, сподівався, вірив, точніше сказати), що люди зрозуміють: мова насправді йде про Гаривас, про сьогоднішній і завтрашній день, про те, що там насувається кров і жах…
Верньє почав збирати матеріал про те, як Білий дім валив демократичні режими на Американському континенті, зразу ж після закінчення університету, в п’ятдесят четвертому, коли сталася трагедія в Гватемалі; те, як морські піхотинці вдерлися в Домініканську Республіку, він бачив сам, працюючи тоді на кафедрі університету Санто-Домінго; в Чілі Верньє прилетів через два дні після путчу Піночета; те, як ЦРУ підготувало переворот в Уругваї, він вивчив у Монтевідео, зустрічаючись з тими, кого ще не встигла заарештувати таємна поліція.
(Елізабет, його дружина, коли він не міг подзвонити їй із Санто-Домінго, бо телефонний зв’язок було перервано під час американських бомбардувань, влаштувала скандал: «Ти брудний бабник, валявся в однієї з своїх проституток!» Він ніколи не ображався на неї так, як тоді; йшла війна, які там проститутки, і чому саме проститутками мають бути ті, з ким зводило його життя?! Тоді він не знав, що в неї уже три роки продовжується роман з його знайомим; дізнався набагато пізніше; подивувався вкотре зі своєї довірливості й характеру дружини: ну, живеш з іншим, любиш його, то навіщо допікати мене без ніякого приводу, просто так, через давню зачаєну неприязнь?! Взагалі Елізабет була дивна людина, всі її вчинки визначали ворожки й жерці чорної магії, їхні слова для неї закон. А ще, будучи занадто типовою німкенею, вона схилялася перед видимим проявом авторитету, чи то перед думкою, висловленою в товаристві, чи перед силою.)