1 січня 1901
Повернувся до склепу і помістив престижі в більш придатне місце. Потім ми з Хаттоном розкидали довкола щурячу отруту, але в майбутньому мені доведеться замінити брезентові мішки більш надійними контейнерами для зберігання останків.
15 січня 1901
Ідмістон-Віллас
Ґескет Анвін повідомив мені, що отримав три заявки на ангажемент. Дві з них уже підтверджені, а обов’язковою умовою для підписання третьої угоди було виконання мого трюку «Блискуча мить» (заманливо розрекламованого в каталозі Анвіна). Я погодився, тож усі три ангажементи можна вважати моїми. Загальний прибуток — триста п’ятдесят гіней!
Учора з Дербіширу привезли апарат Тесли; з допомогою Адама Вілсона я відразу розпакував його й зібрав докупи. Засік час: з’ясувалося, що вся процедура зайняла менше чверті години. Щоправда, в театрі ми маємо встигнути за десять хвилин. В інструкціях містера Еллі вказано, що під час перевірки портативності вони з Теслою зуміли змонтувати апаратуру за неповних дванадцять хвилин.
Адам Вілсон знає секрет мого номера, і це нормально. Ми співпрацюємо понад п’ять років, і я вважаю, що йому можна довіряти. Аби заручитися його підтримкою (в межах можливого), я збільшив йому платню на знак подяки за мовчання — після кожного успішного виступу я вношу десять фунтів до накопичувального фонду на його ім’я. Адам та Гертруда чекають на другу дитину.
Виконання «Блискучої миті» на сцені потребує копіткої підготовки; паралельно я репетирую інші трюки з мого репертуару. Минуло кілька місяців відтоді, як я практикував сценічну магію востаннє, і це погано вплинуло на мої професійні навички. Зізнаюсь, що я повернувся до тренувань без особливого ентузіазму, але з часом почав отримувати задоволення.
2 лютого 1901
Вчора я виступив у театрі «Емпайр» (Фінсбері-парк), але не включив «Блискучу мить» до своєї програми. Я погодився вийти на сцену лише тому, що хотів перевірити, як працюватиму перед публікою після тривалої перерви.
Мою версію «Зникнення піаніно» сприйняли чудово — бурхливі оплески довго не вщухали, але наприкінці показу я відчув розчарування і незадоволення.
Жадаю дебютувати з моїм новим трюком!
14 лютого 1901
Учора я двічі репетирував «Блискучу мить» і завтра проведу ще дві репетиції. Не наважуюсь тренуватися частіше. У суботу ввечері я виконуватиму цей трюк у театрі «Трокадеро» на Головей-роуд, а потім — щонайменше один раз — наступного тижня. Сподіваюсь, що регулярні виступи дозволять мені уникнути додаткових репетицій — я обмежусь вдосконаленням сценічних рухів, реприз, способів відвертання уваги.
Тесла попередив мене про побічні ефекти, і вони справді виявилися серйозними. Така апаратура суттєво відрізняється від звичайного реквізиту. Кожен сеанс завдає мені великих страждань.
Насамперед я божеволію від фізичного болю. Моє тіло розривається, розпадається на шматки. Кожен крихітний атом відокремлюється від мене й розчиняється в ефірі. За якусь частку секунди — настільки малу, що її неможливо виміряти,— моє тіло перетворюється на електричні хвилі, що випромінюються в простір. Згодом я відновлююсь і матеріалізуюсь у місці призначення.
Удар! Розпад. Удар! Поєднання.
Це нагадує потужний вибух, що відлунює у всьому організмі, згори донизу. Уявіть, що хтось уперіщив сталевим бруском по вашій долоні. Тепер уявіть, що це повторилося десять чи двадцять разів, під різними кутами. Метал розчавлює ваші фаланги й зап’ястя. Ще сто разів б’є по тильній стороні долоні. По пучках пальців. По кожному суглобу.
Низка вибухів зсередини.
Біль поширюється скрізь, заполоняє все тіло.
Удар!
Агонія, що триває мільйонну частку секунди.
Ще один удар!
Ось на що схожі мої відчуття.
Попри все, я з’являюсь у потрібному місці — точнісінько такий, яким був мільйонну частку секунди тому. Я стаю цілісним, ідентичним самому собі, але мене паралізує лютий біль.
Вперше я випробував апарат Тесли в підвалі Колдлоу-Хаус, не маючи уявлення, що на мене чекає. Тоді я безсило сповз на землю, не сумніваючись, що настала моя смерть. Не вірилося, що серце та мозок здатні витримати таке жахіття. Жодних думок, жодних реакцій. Я почувався мертвим і поводився відповідним чином.
Коли я впав, Джулія, яка, звичайно, була присутня на випробуванні, відразу підбігла до мене. Моє перше чітке враження після перебування в потойбіччі — її ніжні руки, що розстебнули комір моєї сорочки, перевіряючи, чи подаю я якісь ознаки життя. Попри неабиякий шок і здивування, я розплющив очі, безмежно щасливий тим, що відчуваю її близькість, її лагідні дотики. Невдовзі я спромігся звестися на ноги, запевнити Джулію, що зі мною все гаразд, обійняти й поцілувати її, знову стати собою.