Відверто кажучи, фізичне відновлення відбувається швидко, але цей жахливий досвід завдає глибоких психічних травм.
Того дня, коли ми здійснили перше випробування апаратури в Дербіширі, я змусив себе повторити експеримент надвечір, унаслідок чого занурився в депресію, що тривала до різдвяних свят. Я помер двічі. Перетворився на одного з живих мерців, прокляту душу.
Нагадуванням про пережите служили останки, яких необхідно було позбутися. Як було сказано вище, я не міг узятися за цю огидну справу до Нового року.
Учора, в Лондоні, у звичній обстановці моєї майстерні, залитої яскравим електричним світлом, я оглянув змонтовану апаратуру Тесли й зрозумів, що маю витримати ще дві репетиції. Я професійний артист. Мій обов’язок — створювати ілюзію, вражати яскравими, несподіваними ефектами. За одну блискучу мить я перенесусь крізь простір і, матеріалізувавшись в іншій точці зали, постану чарівником, який блискуче впорався з неможливим завданням.
Я не можу дозволити собі похитнутися і впасти навколішки, наче засуджений перед стратою. Неприпустимо показувати публіці, що впродовж мільйонної частки секунди я страждаю в пекельній агонії.
Проблема полягає в тому, що мій номер передбачає подвійний обман. Зазвичай фокусники вдаються до імітації «неможливого»: зникнення піаніно, магічного роздвоєння більярдної кулі, проходження жінки крізь конструкцію із дзеркального скла. Глядачі, звісно, знають, що неможливе не стало можливим.
Трюк «Блискуча мить» дійсно досягає неможливого завдяки науковим здобуткам. Публіка бачить те, що сталося насправді! Але я не можу розголошувати таємницю, адже в цьому випадку наука підміняє магію.
Я мушу вдатися до різноманітних хитрощів, аби зробити моє диво менш дивовижним. Після переміщення треба виглядати так, ніби я не був розірваний на клапті й зібраний воєдино.
Отже, я готуюсь терпіти біль, не втрачати свідомість і триматися природно під час фінальних поклонів, коли, сліпуче усміхаючись і махаючи руками, виходжу до публіки. Містифікувати достатньо, але не перегинати палицю.
Зараз я пишу про вчорашні події, оскільки вчора ввечері повернувся додому в цілковитому розпачі і геть забув про щоденник. Сьогодні, у другій половині дня, я більш-менш отямився, хоча перспектива двох завтрашніх репетицій лякає і пригнічує мене.
16 лютого 1901
Надзвичайно стурбований сьогоднішнім виступом у «Трокадеро». Ранок я провів у театрі — встановлював і перевіряв апаратуру, розбирав і обережно складав деталі в ящики.
Як і очікувалося, я довго сперечався з монтувальниками декорацій, які ворожо поставилися до моїх намірів перегородити сцену. Зрештою мені вдалося владнати конфлікт завдяки щедрій грошовій винагороді; усі мої побажання були враховані, але я витратив астрономічну суму. Ясно одне — цей номер можна демонструвати, якщо оплата значно перевищуватиме всі мої попередні гонорари. Багато що залежатиме від вечірнього показу.
Зараз я маю кілька вільних годин перед поверненням на Головей-роуд. Частину часу хочу провести з Джулією та дітьми, а потім трохи подрімати. Проте я настільки знервований, що про сон годі й мріяти.
17 лютого 1901
Минулого вечора я успішно перемістився зі сцени до королівської ложі театру «Трокадеро». Обладнання спрацювало бездоганно.
Але глядачі навіть не аплодували, оскільки ніхто не зрозумів, що сталося. Коли нарешті пролунали оплески, вони радше виражали подив, ніж захоплення.
Необхідно вдосконалити мій трюк, посилити відчуття небезпеки. Місце моєї появи варто освітити прожектором, аби привернути увагу до мене в мить матеріалізації. Ми з Адамом обговорили проблему, і він запропонував блискучу ідею — я самостійно керуватиму освітленням зсередини апарату, не залучаючи робітника сцени. Магія невпинно розвивається.
У вівторок ми знову виступаємо в цьому театрі.
Наостанок розповім про моє найважливіше досягнення — мені вдалося повністю приховати больовий шок, спричинений переміщенням. І Джулія, яка бачила номер із глядацької зали, і Адам, який спостерігав за мною крізь щілину в перегородці сцени, стверджують, що відновлення пройшло майже бездоганно. Цього разу мені допомогла неуважність публіки: я випадково зробив крок назад, але ніхто, крім Джулії та Адама, не помітив мого огріху.