За вікном сутеніло, і дощ над Пеннінськими горами не вщухав. Був крижаний протяг. Кейт підкинула у вогонь ще одне поліно.
Частина друга. АЛЬФРЕД БОРДЕН
I
Перший запис зроблено 1901 року.
Моє ім’я — моє справжнє ім’я — Альфред Борден. Історія мого життя — історія таємниць, що повсякчас супроводжували мене. На цих сторінках вони описані вперше і востаннє; другого рукопису немає.
Я народився восьмого дня травня місяця 1856 року, в приморському містечку Гастінгз. Ріс здоровим, жвавим хлопчиком. Мій батько був відомим на всю околицю торговцем, бондарем і колісником. Наш будинок № 105 на Менор-роуд примостився біля довгої звивистої вулиці, що прилягала до одного з пагорбів, на якому розкинувся Гастінгз. За будинком простиралася пустинна долина, де влітку випасали худобу, а перед вікнами бовванів той самий щільно забудований пагорб, що затуляв собою море. Завдяки тамошнім мешканцям, фермерам і підприємцям мій батько мав роботу і заробляв гроші.
Наш будинок вирізнявся шириною і висотою з-поміж інших через наявність масивних воріт, що вели до майстерні та сараїв на задньому дворі. Моя кімната, що виходила вікнами на вулицю, розташовувалася прямісінько над цими воротами й була відділена від них лише дощатою підлогою і тонким шаром штукатурки, внаслідок чого я цілий рік страждав від гамору, а взимку — ще й від страшного холоду. Саме в цій кімнаті я зростав і мужнів, поступово перетворюючись на чоловіка.
Нині цей чоловік — Le Professeur de Magie, а я — майстер ілюзій.
ІІ
Хоча я тільки почав вести щоденник, мені доведеться відхилитися від основної лінії, адже я не маю наміру обмежитися звичайним життєписом, як заведено у тих, хто пише власну автобіографію. Повторюю, ця історія присвячена таємницям мого життя. Таємничість — невід’ємна частина моєї професії.
Спершу дозвольте мені визначити й докладно розглянути обраний мною принцип ведення цих нотаток. Розкриття власних секретів може сприйматися як зрада мене самого, але слід ураховувати, що ви маєте справу з ілюзіоністом: я дозволю вам побачити лише те, що захочу показати. Присутня незрима загадка.
Ось чому я вважаю за потрібне розтлумачити два взаємопов’язаних поняття: таємниця і сприйняття таємниці.
Наведу конкретний приклад.
Під час кожного виступу настає мить, коли глядачам здається, ніби фокусник робить паузу. Осяяний сліпучими вогнями, він наближається до рампи й стає обличчям до зали. Він каже (або дає зрозуміти, якщо виконує номер без слів): «Погляньте на мої руки. Я нічого не приховую від вас». Налаштований переконати публіку, артист демонструє свої долоні й розчепірює пальці, доводячи, що між ними немає нічого підозрілого. Потім він повертає долоні тильною стороною, і всі пересвідчуються, що у його руках нічого нема. Аби розвіяти останні сумніви, фокусник може трохи посмикати манжети, закотити їх на кілька дюймів, оголити зап’ястки, показуючи, що там теж нічого немає. Зрештою він переходить до основного трюку. За кілька секунд після того, як усі побачили неспростовні докази цілковитої відсутності будь-яких предметів, в його руках несподівано з’являються віяло, жива голубка чи кріль, оберемок штучних квітів або навіть палаюча свічка. Парадоксально! Неймовірно! Глядачі в захваті від цього дива. Зала вибухає оваціями.
Як таке можливо?
Фокусник і глядачі укладають між собою особливий договір, який я називаю «Угодою про містифікацію». Жодна зі сторін не формулює його відверто — ба більше, глядачі невиразно усвідомлюють, що ця Угода існує, але такою є реальність.
Зрозуміло, що на сцену виходить не чарівник, а артист, який грає роль чарівника й прагне тимчасово переконати публіку в тому, що він — посередник між людьми й надприродними силами. Зі свого боку глядачі знають, що чарівництво тут ні до чого, проте відганяють ці думки й дозволяють ілюзіоністу ввести себе в оману, бо бажають вірити в чудо. Що вправніше артист підтримує ілюзію, то вище оцінюється його майстерність.
Демонстрація порожніх рук і дивовижне заповнення цієї порожнечі обумовлені Угодою про містифікацію. Угода диктує свої правила. Приміром, у звичайному повсякденному спілкуванні було б дивно демонструвати порожні руки, чи не так? А тепер уявіть таку ситуацію: фокусник зненацька витягає вазу з квітами, не попередивши публіку про неможливість появи цього предмета. Глядачі не зрозуміли би, що він виконав трюк. Ніхто не аплодував би йому.