Нічого не вдієш — довелося викинути його з голови. Значно більше мене хвилювала моя раптова немічність. Кожен рух був справжнім випробуванням; кашель зачаївся у грудях, готуючись вирватися назовні. Побоюючись нового нападу, я пересувався повільно й контролював дихання.
Вілсон найняв кеб і благополучно довіз мене до готелю, після чого негайно надіслав записку Джулії. Ми викликали лікаря — той прийшов пізно, недбало оглянув мене й оголосив, що не бачить порушень. Заплативши йому, я вирішив звернутися до іншого фахівця завтра вранці. Довго крутився, перш ніж мене зморив сон.
Прокинувшись цього ранку, я почувався краще й спустився сходами без сторонньої допомоги. У холі вже чекав Вілсон, який сповістив мене, що Джулія приїде опівдні. Він зауважив, що я маю кепський вигляд, хоча я наполягав, що почав одужувати. Після сніданку я переконався в його правоті — мене знову охопила слабкість.
Я знехотя скасував обидва вечірні покази і, поки Вілсон був у театрі, виклав у щоденнику події цього дня.
22 травня 1903
У Лондоні
Прислухавшись до прохання Джулії і поради Вілсона, я скасував решту виступів у Лоустофті. Те саме стосується показів, запланованих на наступний тиждень,— короткого ангажементу на сцені Придворного театру в Хайґейті. Поки що не вирішив, як бути з виступами в «Асторії» (Дербі), що мали відбутися на початку червня.
Я намагаюсь робити добру міну при геть недобрій грі, хоча в глибині душі приховую страх. Коротко кажучи, мене лякає, що я ніколи не повернусь на сцену. Внаслідок останньої атаки Бордена я став наполовину інвалідом.
Мене вже оглянули троє лікарів (рахуючи чоловіка, якого ми викликали до готелю, і мого сімейного лікаря). Усі стверджують, що я здоровий і явних ознак хвороби немає. Коли я скаржусь на проблеми з диханням, вони простукують мені груди й призначають прогулянки на свіжому повітрі. Коли я розповідаю їм, що моє серцебиття прискорюється під час підйому сходами, вони прослуховують моє серце стетоскопом і рекомендують дотримуватися дієти, а також менше хвилюватися. Я бідкаюсь, що швидко втомлююсь, а вони радять більше відпочивати й рано лягати спати.
Мій сімейний лондонський лікар взяв у мене кров на аналіз тільки тому, що хотів заспокоїти мене,— я вимагав провести об’єктивне обстеження. Згодом він повідомив, що «кров дуже розріджена», але додав, що це поширене явище серед чоловіків мого віку, і прописав тонізуючий препарат із вмістом заліза.
Коли лікар пішов, я вдався до простої перевірки — зважився. Результат був вражаючим!
Виявилося, що я схуд майже на тридцять фунтів. Більшу частину свого дорослого життя я важив приблизно дванадцять стоунів, тобто сто шістдесят вісім фунтів. Маса — одна з небагатьох речей, що лишалася незмінною протягом багатьох років. Сьогодні вранці я з’ясував, що важу близько ста тридцяти дев’яти фунтів — трохи менше десяти стоунів.
Роздивляючись своє відображення у дзеркалі, я не бачу жодних відмінностей. Обличчя не змарніло, очі не почервоніли, вилиці не випинають, підборіддя не загострилося. Щоправда, я маю втомлений вигляд, а шкіра набула жовтуватого відтінку, не властивого мені. Проте я не схожий на чоловіка, неспроможного подолати й половини короткого сходового прольоту без задишки. Ніхто не сказав би, що я втратив майже одну шосту частину своєї нормальної маси.
Такі зміни не мають природного чи логічного пояснення. Причина одна — моє неповне переміщення. Завершився перший етап, на якому електрична передача інформації відбувається частково. Поява Бордена завадила здійснити перехід до другого етапу, коли мої відокремлені сутності мали возз’єднатися.
І знову втручання ворога мало не обірвало моє життя!
Того ж дня
Джулія поставила собі за мету вилікувати мене надмірним харчуванням, тож сьогоднішній ланч був більш ніж ситним. Однак, не з’ївши навіть половини, я відчув нудотні позиви й встав з-за столу. Потім я трохи подрімав.
Щойно я прокинувся, мене осяйнула одна ідея, чиї наслідки я досі обмірковую.
Конфіденційність цих нотаток дозволяє мені розкрити один секрет: користуючись апаратом Тесли — як на репетиціях, так і під час виступів,— я завжди мав у кишені дві чи три золоті монети. Гадаю, мої мотиви були очевидними — нещодавнім збагаченням я завдячую не лише своїм гонорарам.
Відверто кажучи, Тесла застерігав мене від таких вчинків. Будучи високоморальною людиною, він засуджував фальшивомонетництво й часто читав мені нотації про неприпустимість подібного шахрайства. Крім того, він наводив наукові аргументи: апаратура калібрована на конкретну вагу мого тіла (з незначними відхиленнями задля безпеки), і наявність маленьких, але вагомих предметів на кшталт золотих монет може погіршити точність перенесення на великі відстані.