Після глибокого потрясіння, пережитого у Лоустофті, я відновлюю рівновагу в моєму новому існуванні. Недуга відступила, стан здоров’я не погіршується. Мені бракує сил та енергії, але я не схожий на людину, що стоїть однією ногою в могилі. Тутешній лікар повторює те, що я вже чув у Лондоні: здорове харчування, фізична активність, душевний спокій — прості й ефективні ліки, що мають посприяти моєму одужанню.
Отже, я змінив спосіб життя, налаштувавшись на той, що уявляв у загальних рисах, коли повернувся з Колорадо. У будинку та в маєтку накопичилася безліч справ, адже землі цілком занепали через тривалу відсутність належного управління. На щастя, моя сім’я має необхідні кошти на розв’язання деяких нагальних проблем.
Я звелів Вілсону змонтувати апарат Тесли в підвалі, пояснивши, що час від часу репетируватиму «Блискучу мить», готуючись до майбутніх виступів. Насправді ж цей прилад, ясна річ, використовуватиметься з іншою метою.
19 вересня 1903
Зазначу одне — саме на сьогодні я нещодавно запланував смерть Руперта Енджера. День минув, як і всі попередні,— тихо й мирно (якщо не брати до уваги переживань щодо стану мого здоров’я).
3 листопада 1903
Лікуюсь від пневмонії. Хвороба мало не вбила мене! З кінця вересня лежав у Шеффілдському королівському шпиталі й дивом вижив. Сьогодні — мій перший день вдома. Я можу сидіти достатньо довго, аби робити записи. Вересова пустка за вікном просто чудова.
30 листопада 1903
Одужую. Майже відновив фізичну форму, яку мав після переїзду з Лондону. Якщо точніше: з офіційної точки зору все добре, а насправді — справи кепські.
15 грудня 1903
Сьогодні вранці, о пів на одинадцяту, Адам Вілсон прийшов до мене в бібліотеку і повідомив, що внизу чекає відвідувач. То був Артур Кеніґ! Здивований, я витріщався на його візитівку, розмірковуючи, що привело його сюди.
— Передай, що я прийму його трохи згодом,— мовив я до Адама й попрямував до свого кабінету, щоб привести думки до ладу.
Чи пов’язаний його візит із моїм похороном? Фальсифікація власної смерті — справа серйозна; підозрюю, що такий вчинок розцінюється як протизаконний, хоча мені важко уявити, якої шкоди мій обман може завдати іншим людям. Той факт, що Кеніґ навідався сюди, означає, що він дізнався про інсценування похорону. Невже він спробує шантажувати мене? У будь-якому разі я не зовсім довіряю містеру Кеніґу і не розумію його мотивів.
Я змусив непроханого гостя чекати п’ятнадцять хвилин, після чого звелів Адаму запросити того нагору.
Судячи з виразу обличчя Кеніґа, він був налаштований рішуче. Щойно ми привіталися, я попросив його сісти в крісло навпроти мого письмового столу. Насамперед він запевнив мене, що цей візит не має стосунку до його роботи в газеті.
— Сьогодні я виступаю посередником, мілорде,— пояснив він.— Дію за дорученням третьої особи, яка, знаючи про моє захоплення сценічною магією, попросила мене звернутися до вашої дружини.
— Звернутися до Джулії? — щиро здивований, перепитав я.— З якого приводу?
Кеніґ явно почувався незручно.
— Ваша дружина, мілорде, є вдовою Руперта Енджера. Саме її статус дає підстави для перемовин, що їх мені доручили вести. Однак, зважаючи на минулі події, я вирішив, що буде доречніше спочатку поговорити з вами.
— Про що йдеться, Кеніґе?
Він звідкись витягнув маленький шкіряний портфельчик і поклав його на коліна.
— Третя особа, чиї інтереси я представляю, знайшла певні нотатки — особисті мемуари, що могли би зацікавити вашу дружину. Якщо точніше, мій довіритель сподівається, що леді Колдердейл, себто місіс Енджер, захоче придбати їх. Ця… третя особа не відає, що ви, мілорде, залишилися живим, тож я зраджую не лише мого довірителя, а й людину, з якою мав би домовлятися. Але я вважаю, що за нинішніх обставин…
— Чий це рукопис?
— Альфреда Бордена.
— Ви принесли його з собою?
— Звичайно.
Кеніґ відкрив портфельчик і дістав товстий записник із замком. Він простягнув його мені, але зазирнути всередину не було можливості. Перевівши погляд на Кеніґа, я побачив, що він тримає в руках ключ.
— Мій… клієнт просить п’ятсот фунтів.
— А це не фальшивка?
— Звісно ні. Навіть не сумнівайтеся. Вам достатньо буде прочитати кілька рядків, аби переконатися, що все справжнє.
— Чи коштують ці нотатки п’ятсот фунтів?
— Гадаю, ви оціните їх значно вище. Щоденник вів Борден власною персоною; усі записи мають безпосередній стосунок до його професійних секретів. Він розробляє свою теорію ілюзіонізму і пояснює, як виконуються більшість його трюків. Текст містить натяки на таємне життя близнюків. На мою думку, це надзвичайно цікавий твір. Гарантую, що ви погодитесь зі мною.