Наведений приклад ілюструє принцип, обраний мною для ведення цих нотаток.
Дозвольте мені перейти до Угоди про містифікацію, якої я дотримуюсь, пишучи ці рядки. Хай читачі зрозуміють, що йдеться не про чаклунство, а про ілюзію дива.
Спершу я продемонструю вам свої руки (долоні простерті вперед, пальці розчепірені). Я звертаюсь до вас (добре запам’ятайте те, що я скажу): «Ці нотатки правдиво відображають моє життя і професійну діяльність. Я керувався щирими мотивами й точно відтворював деталі».
Потім я повертаю долоні тильною стороною і веду далі: «Більшість нижчевикладених фактів підтверджені неупередженими джерелами. Про мої виступи писали в газетах, моє ім’я занесене до біографічних довідників».
Зрештою я закочую манжети, оголюю зап’ястки й питаю: «Посудіть самі: навіщо мені писати неправду, якщо цей щоденник призначений лише для мене або у крайньому разі потрапить до моїх близьких і нащадків, яких я ніколи не побачу?»
А й справді, навіщо це мені?
Оскільки я показав вам порожні руки, ви маєте не просто чекати, що я спантеличу вас облудними прийомами,— ви самі погоджуєтесь бути ошуканими.
Не написавши жодного брехливого слова, я почав оповідь з обману, що лежить в основі мого життя. Кожен рядок — включно з найпершим — просякнутий вигадками. Тканина цієї історії сплетена з вигадок, які неможливо виявити.
Я відвернув вашу увагу міркуваннями про правдивість, неупереджені джерела й щирі мотиви. Продемонструвавши вам порожні руки, я приховав важливу інформацію і збив вас зі сліду.
Як відомо кожному фокуснику, існує кілька категорій глядачів — перші геть нічого не розуміють; другі вважають, що їх обдурили; треті стверджують, що розкрили секрет, а четверті — щаслива більшість — просто насолоджуються видовищем і сприймають сценічну магію як розвагу.
У залі завжди присутні одна чи дві особи, які запам’ятають трюк і довго сушитимуть над ним голову, ні на крок не наблизившись до розгадки.
ІІІ
Перш ніж ознайомити вас із моєю біографією, я розповім одну історію, що дозволяє краще зрозуміти принцип ведення цих нотаток.
За часів моєї юності в театральному світі панувала мода на східні фокуси. З такими номерами зазвичай виступали європейці чи американці, перевдягнені й загримовані під китайців. Проте іноді Європою гастролювали справжні китайські ілюзіоністи. Одним із них — найвидатнішим, як на мене,— був уродженець Шанхая на ім’я Цзи Ліньхуа, що прославився під сценічним псевдонімом Цзин Лінь-Фу.
Я бачив його виступ лише один раз; це сталося кілька років тому, у театрі «Адельфі» на Лестер-сквер. Після показу я рушив до службового входу і передав артисту мою візитівку. Мене відразу запросили до гримерної. Фокусник не говорив про свої трюки, але мені впав у вічі найвідоміший предмет реквізиту: на підставці, за його спиною, виднівся великий акваріум із золотими рибками, який несподівано з’являвся з повітря у кульмінаційну мить вистави. Китаєць запропонував мені оглянути цю річ, і я не виявив нічого підозрілого — у звичайній воді плавало з десяток живих декоративних рибок. Знаючи секрет подібних трюків, я спробував підняти акваріум і неабияк здивувався тому, наскільки він важкий.
Цзин помітив мої старання, але промовчав. Він не знав напевно, чи віднайшов я розгадку, і не хотів ділитися своїм секретом навіть із колегою. Я теж зберігав мовчання, адже не знайшов спосіб натякнути йому, що розгадка мені відома. Ми спілкувалися хвилин п’ятнадцять, і весь цей час він просидів на стільці, ввічливо киваючи у відповідь на мої компліменти. До мого приходу він устиг перевдягнутися в темні штани й смугасту блакитну сорочку, але ще не зняв грим. Коли я прощався, Цзин підвівся зі стільця перед дзеркалом і провів мене до дверей. Він ледве пересувався — голова була низько схилена, руки мляво висіли вздовж тіла, ноги човгали так, ніби кожен крок завдавав йому нестерпного болю.
Відтоді минуло багато років, китайського ілюзіоніста немає серед живих, тож я можу розкрити його заповітний секрет, чиї грандіозні масштаби мені вдалося осягнути того вечора.
Упродовж усього номера знаменитий акваріум залишався на сцені, поряд з артистом, готовий до раптової і загадкової появи бозна-звідки. Проте цей предмет був майстерно прихований від публіки. Прикриваючи акваріум просторим китайським плащем, фокусник тягав його за собою, затиснувши між колін, вичікуючи слушний момент, щоб приголомшити публіку ілюзією чуда. Жоден глядач не здогадався би, як виконується його трюк, хоча прості логічні міркування дозволяли миттєво докопатися до істини.