— Якщо вона вважає, що другого Бордена не було, як же вона, у біса, пояснює ці дивину? — перебив я.
— Звичайно, я поставив їй це запитання. Наскільки ви знаєте, сценічна магія — її рідна стихія. Вона сказала, що після тривалих роздумів дійшла печального висновку, що Борден інсценував власну смерть за допомогою ілюзіоністських прийомів — приміром, проковтнув якесь зілля. І розробив таку складну схему з однією метою — позбутися її.
— Ви розповіли їй, що Борден має брата-близнюка?
— Так. Вона це заперечує. Каже, що жінка, яка п’ять років живе з чоловіком, знає про нього геть усе. Вона категорично відкидає ідею про існування двох Борденів.
Раніше я вже замислювався про стосунки Бордена (чи Борденів) з його (чи їхньою) дружиною та дітьми. Нині постає нове питання. Судячи з усього, коханка теж була обдурена, але не хоче визнавати, що її ввели в оману (а може, вона справді не знала).
— Отже, раптова поява цього рукопису допоможе їй вирішити всі проблеми,— зазначив я.
Метнувши на мене задумливий погляд, Кеніґ відповів:
— Не знаю як щодо всіх проблем, але нагальні — так. Мілорде, гадаю, мені слід зробити жест доброї волі й дозволити вам ознайомитися з рукописом без будь-яких зобов’язань з вашого боку.
Він передав мені ключ і сів на своє місце, поки я відмикав замок.
Сторінки були охайно заповнені дрібним почерком; слова складалися в рівні, прямі рядки, хоча на перший погляд здавались нерозбірливими. Похапцем проглянувши початок, я заходився швидко гортати книжку так, наче пропускав між пальцями колоду карт. Професійний інстинкт підказував зберігати пильність. Наша багаторічна ворожнеча засвідчила, що Борден здатен на будь-яку підлість і всім серцем прагне заподіяти мені лиха або покалічити фізично. Я продивився майже половину тексту і зупинився. Не відриваючи очей від нотаток, поринув у роздуми.
Не виключено, що йшлося про найнебезпечнішу атаку Бордена, спрямовану проти мене. Розповідь Кеніґа про Олівію, смерть Бордена в її помешканні, своєчасне виявлення книжки, що містила найцінніші професійні секрети мого противника,— все це підводило до висновку про підробку.
Чи варто вірити Кеніґу на слово? Якщо Борден замислив чергову хитрість, що ж тоді викладено в його книжці? Заплутаний лабіринт обманів, що спонукають мене до нерозважливих дій? Невже інтрига Олівії Свенсон загрожує знищити мій єдиний острівець спокою — дивом урятований шлюб із Джулією?
Мені здавалося, що я наражаю себе на небезпеку одним-єдиним дотиком до цих сторінок.
Голос Кеніґа увірвався в мої думки.
— Мілорде, дозвольте мені вгадати, які версії ви розглядаєте.
— Не дозволяю,— відрізав я.
— Ви не довіряєте мені,— наполягав Кеніґ.— Підозрюєте, що Борден підкупив або якимось чином змусив мене принести вам ці нотатки. Правильно?
Я мовчав, не випускаючи напіврозгорнену книжку з рук і пильно дивлячись на сторінки.
— Всю інформацію легко перевірити,— провадив далі Кеніґ.— Слухання справи за позовом власника помешкання в Горнсі проти міс Венскомб відбулося місяць тому, на засіданні суду присяжних у Гемпстеді. Ви можете ознайомитися з документами. Також залишився реєстраційний запис у лікарні Вітінгтону, куди привезли неопізнаний труп чоловіка, померлого від розриву серця того самого дня, який називає міс Венскомб; його вік та основні прикмети збігаються з Борденом. Згідно з іншим записом, лікар муніципальної служби одразу вивіз тіло.