Я вийшов із ложі, проминув коридор і побіг сходами. Проносячись повз одну з білетерок, я зупинився і нетерпляче вигукнув:
— Ви часом не бачили, чи виходив хтось із театру?
Я не очікував, що з мого горла вихопиться хрипле шепотіння!
Витріщившись на мене, жінка заверещала. Я розгублено завмер, оглушений її страшним криком. Очі білетерки вилазили з орбіт; перевівши дух, вона знову заголосила. Я збагнув, що марную свій час, і поклав руку їй на плече, аби делікатно посунути її зі шляху. Моя долоня з легкістю пройшла крізь її плоть!
Жінка розпростерлася на сходинках, стогнучи й тремтячи всім тілом, а я добіг до кінця сходів і натрапив на двері, що вели за лаштунки. Я штовхнув їх і моментально відскочив, відчувши, що мої руки знову проникли крізь деревину. Втім, я не мав часу сушити голову над цим явищем. Мене хвилювало одне — якнайшвидше знайти Бордена.
Повз мене промчав Адам Вілсон, який покинув свій звичний пост позаду апаратури. Він не помітив мене й не почув, коли я покликав його. Я трохи постояв, силкуючись визначити, де, найімовірніше, ховається Борден. Якимось чином він обірвав подачу струму, а це означало, що йому вдалося пролізти під сцену. Ми з Вілсоном приєднали всі дроти до пульта управління, який, за рішенням адміністрації, був нещодавно встановлений у підвалі.
Я знайшов сходи, що вели вниз, але щойно почав спускатися, як зачув шум кроків. Наступної миті з’явився Борден. Мій ворог досі був одягнений у сміховинне селянське вбрання і не встиг зняти грим. Він перестрибував через дві сходинки. Я закляк. Коли нас розділяло не більше п’яти футів, він звів очі, аби подивитися, куди треба йти. І натомість побачив мене! В його погляді читався той самий переляк, що спотворив обличчя білетерки. Борден за інерцією біг прямісінько на мене, але він був шокований і витягнув руки перед собою, ніби захищаючись. Зіткнення було неминучим.
Ми одночасно спіткнулися і гепнулися на кам’яну підлогу. На якусь секунду він осідлав мене, проте я вислизнув з його рук. Потім я потягнувся до нього.
— Не чіпай мене! — заволав він і, припавши до підлоги, відповз подалі.
Я примудрився схопити його за щиколотку, але мій противник вивернувся. Охоплений жахом, він втратив дар мовлення і белькотів щось незрозуміле.
— Бордене, ми мусимо припинити цю небезпечну ворожнечу! — спробував вимовити я, але мій голос і цього разу пролунав ледь чутно — якийсь невиразний хрип.
— Я ненавмисно! — відгукнувся він.
Борден таки зумів підвестися і прожогом кинувся геть, перелякано озираючись на мене. Я відмовився від боротьби й дозволив йому втекти.
ІІ
Після того прикрого випадку я повернувся до Лондону, де впродовж наступних десяти місяців добровільно існував у світі тіней.
Збій в роботі апарата справив руйнівний вплив на мою душу та тіло, призвівши до конфлікту між ними. Фізично я перетворився на привида мого колишнього «я». Я жив, дихав, їв, справляв природні потреби, чув і бачив, відчував тепло і холод, але залишався безтілесним. При яскравому світлі, якщо перехожі не надто пильно розглядали мене, я здавався більш-менш нормальним, хоча й дещо блідим. За похмурої погоди або при штучному освітленні я ставав схожим на невиразний фантом. Мене можна було не просто побачити, а побачити наскрізь. Обриси тіла не зникали, і ті, хто придивлялися уважніше, розрізняли риси обличчя, одяг та інші деталі, але більшість очевидців сприймали мене як мерзенну потвору з потойбіччя. Білетерка й Борден перелякалися так, ніби зустріли примару, і вони мали підстави боятися. Я швидко зметикував, що не лише викликаю жах у оточуючих, а й наражаю себе на небезпеку. Важко передбачити дії наполоханих людей. Кілька разів траплялося, що якісь незнайомці жбурляли в мене різними предметами, стараючись відігнати. Одним із цих предметів був запалений каганець, що майже влучив у мене. Ось чому я намагався нікому не потрапляти на очі.
Попри все, мій розум несподівано звільнився від тягаря фізіологічних обмежень. Я відкрив у собі якості, яких мені бракувало раніше: зосередженість, кмітливість, оптимізм. Один із парадоксів, обумовлених такими змінами, полягав у тому, що я здебільшого почувався сильним і активним, хоча насправді був неспроможним робити елементарні фізичні зусилля. Приміром, я мав навчитися тримати письмове приладдя і столові прибори: варто було взяти якусь річ, не контролюючи свої рухи, як вона вислизала з рук.
Становище, в якому я опинився, було настільки гнітючим і неприємним, що моя відновлена духовна енергія, трансформована в абсолютну ненависть і страх, повсякчас спрямовувалася на одного з братів Борденів, який скалічив мене. Він продовжував висотувати мою духовну енергію так само, як його напад висотав мою фізичну силу. Фактично я сховався від світу і в певному сенсі помер.