ІІІ
Невдовзі я виявив, що за бажанням можу бути як видимим, так і невидимим.
Якщо я виходив надвір після настання сутінків, та ще й одягав сценічний костюм, який був на мені під час останнього виступу, я міг потрапити непоміченим куди завгодно. Якщо ж я волів прикинутися звичайною людиною, я перевдягався в інше вбрання і наносив грим, аби надати моїм рисам більшої чіткості та рельєфності. Маскування не було ідеальним — запалі очниці мали моторошний вигляд; якось один пасажир у погано освітленому омнібусі, помітивши дивний просвіт між моїм рукавом та рукавичкою, здійняв ґвалт, і мені довелося хутко тікати.
Я не мав жодних труднощів із грошима, харчуванням і житлом. Будучи невидимим, я брав усе, що хотів, а за інших обставин платив гроші за послуги. Я не переймався такими дрібницями.
Найбільше мене турбував стан здоров’я мого престижу.
Прочитавши газетний репортаж, я з’ясував: те, що я мигцем побачив на сцені, не відповідало дійсності. У статті говорилося, що Великий Дантон отримав травму в Лоустофті і був змушений скасувати подальші ангажементи; наразі він лікується вдома й сподівається незабаром повернутися на сцену.
Я зітхнув із полегкістю, але неабияк здивувався! За секунду до того, як опустилася завіса, я встиг роздивитися мій престиж, закляклий у неживій позі, яку я називаю «позою престижу». Престиж — вихідне тіло, що підлягає транспортуванню, а потім немовби помирає всередині апарата Тесли. Приховування і збереження трупів — єдина серйозна проблема, що її я мав розв’язати, перш ніж демонструвати глядачам мій номер. Кожен новий виступ передбачає створення одного престижу.
Новини про травми й скасовані ангажементи підштовхнули мене до такого висновку: тієї ночі сталося дещо незвичне. Транспортування було частковим, а я — прикрий наслідок помилки. Більша частина моєї сутності залишилася на сцені.
Ми обоє — я та мій престиж — дуже постраждали через втручання Бордена. Кожен із нас стикнувся з проблемами. Я став схожим на фантом, а у мого престижу погіршилося здоров’я. Попри те що він зберігав тілесність і свободу пересування у навколишньому світі, він був приречений на смерть відтоді, як трапилася біда. Натомість я був змушений жити серед тіней, хоча з моїм здоров’ям усе гаразд.
У липні, за два місяці після інциденту в Лоустофті, коли я все ще намагався осмислити цю трагедію, мій престиж вочевидь прийняв самостійне рішення — наблизити смерть Руперта Енджера. Саме так я вчинив би на його місці. Щойно мене осяйнула здогадка, я усвідомив, що він — це я. Ми вперше розробили однакову стратегію поодинці. І я вперше відчув: незважаючи на те, що ми відокремилися і жили своїм життям, нас поєднували спільні почуття та емоції.
Невдовзі мій престиж повернувся до Колдлоу-Хаус, аби перебрати права на спадщину. І знову наші міркування збіглися — я зробив би те саме.
Що ж стосується мене, я залишився в Лондоні. Я мав здійснити один лиховісний задум, причому зробити це таємно, без загрози для репутації Колдердейлів.
Коротко кажучи, я замислив нарешті звести рахунки з Борденом. Я мав намір вбити його — точніше, вбити одного з братів. Його подвійне життя полегшувало моє завдання. Він підробив офіційні документи, що засвідчували існування близнюків, унаслідок чого його брат мусив зачаїтися, зникнути з лиця землі. Якщо лише один Борден жив серед людей, що заважало мені вбити другого? Таке діяння поклало би край їхньому обману і принесло би мені не менше моральне задоволення, ніж знищення обох. Я чудово розумів, що мене, Руперта Енджера — примарну істоту (чий двійник, що носив моє прізвище, був привселюдно похований та оплаканий),— ніколи не спіймають і навіть не запідозрять у вчиненні злочину.
У Лондоні я почав готуватися до реалізації своїх планів. Скориставшись здатністю бути невидимим, я стежив за Борденом, поки мій ворог спокійно жив своїм життям і займався повсякденними справами. Я спостерігав за ним, коли він перебував у власному будинку, бачив, як він готується і репетирує свою програму в майстерні; я був незримо присутнім за лаштунками театру, де він виступав; я супроводжував його до таємного гніздечка в північній частині Лондону, де він мешкав з Олівією Свенсон. Одного дня мені пофортунило стати свідком короткої зустрічі Бордена з братом — вони крадькома перетнулися на темній вулиці й квапливо обмінялися повідомленнями (певно, йшлося про термінову справу, яку треба було обговорити віч-на-віч).