Остаточний вирок я виніс йому тієї миті, коли побачив його з Олівією. Рани, завдані її давньою зрадою, ще не загоїлися, і я не міг стерпіти нову образу.
Можу впевнено стверджувати, що прийняття рішення — найскладніший етап планування жахливого злочину. Попри численні провокації, я вважаю, що поводився терпляче й стримано. Хоча я ніколи не хотів завдати шкоди іншим людям, упродовж мого дорослого життя я часто присягався «вбити» або «поквитатися» з Борденом. Ці клятви, виголошені на самоті й здебільшого пошепки, відображають безсилу лють скривдженої жертви — саме в такій ситуації я часто опинявся з вини Бордена.
Тоді я навіть не розглядав можливість вбивства, але напад у Лоустофті все перекреслив. Одна моя половина перетворилася на привид, а інша повільно згасала. Того вечора Борден, по суті, знищив нас обох, і я жадав помсти.
Сама лише думка про розправу сповнювала мене такою радістю і втіхою, що моя вдача змінилася. Перебуваючи за межею смерті, я жив заради майбутнього вбивства.
Щойно рішення визріло, я зрозумів, що зволікати не варто і настав час діяти. Я сприймав смерть одного з близнюків як ключ до власної свободи.
Щоправда, я не мав досвіду у вчиненні насильства, тож, перш ніж перейти в наступ, мав ретельно обдумати, як це краще провернути. Мені хотілося обрати такий спосіб, щоб усе відбувалося швидко й особисті мотиви не викликали сумнівів — безпорадний помираючий Борден мав усвідомлювати, хто й за що вбиває його. Методом простого виключення я надав перевагу кинджалу. Уявивши моторошну картину, я знову відчув, як на мене накотилася гаряча хвиля збудження.
Логіка моїх роздумів була такою: отрута вбиває надто повільно, небезпечна у застосуванні й доволі безлика; постріл створює забагато шуму і, знову ж таки, не дає можливості встановити близький контакт із жертвою. Оскільки мені бракувало фізичної моці, я відкинув такі варіанти, як удар дрючком або задушення. Експериментальним шляхом я виявив: якщо я міцно, але без особливої напруги стискаю ніж із довгим лезом, мені вдається вдарити з достатньою силою, аби проштрикнути шкіру.
IV
За два дні після завершення підготовки я прокрався слідом за Борденом до Королівського театру в Болемі; його номер вважався окрасою тижневої естрадної програми. Це сталося в середу, день, коли у нього було заплановано два покази — денний та вечірній. Я знав, що під час перерви між виступами Борден має звичку усамітнюватися у своїй гримерній і дрімати на канапі.
Сховавшись за сценою, я подивився виставу, після чого рушив за Борденом похмурими коридорами й сходами. Коли він зачинився у гримерній і звична позалаштункова метушня стихла, я пішов за зброєю, а потім обережно повернувся до коридору, куди виходила кімната Бордена. Я тихенько пересувався з одного темного закутка до іншого, попередньо переконавшись, що поблизу нікого немає.
Я був одягнений у сценічний костюм із Лоустофту — моє улюблене вбрання, коли я волів лишатися непомітним. Проте кинджал був видимим, і якби мене хтось побачив, він би подумав, що лезо саме пливе в повітрі.
Перед гримерною я змусив себе трохи постояти, щоби вирівняти дихання і серцебиття. Повільно порахував до двохсот.
Учергове перевіривши, що в коридорі ніхто не з’явився, я підійшов до дверей і притулився до них чолом, м’яко, але наполегливо вдавлюючи обличчя у дерев’яні дошки. За лічені секунди моя голова пройшла крізь двері і я зміг оглянути кімнату. Там горіла одна-єдина лампа, заливаючи тьмяним світлом маленьке брудне приміщення. Борден лежав на канапі, заплющивши очі й склавши руки на грудях.
Я відступив у коридор.
Стискаючи кинджал у руці, я відчинив двері й увійшов усередину. Борден ворухнувся і глянув у мій бік. Я замкнув двері на засув.
— Хто це? — спитав Борден, примруживши очі.
Підтримання бесіди не було метою мого візиту. За два кроки я подолав вузький простір гримерної, скочив на канапу й осідлав його. Навалився йому на живіт усією вагою й обома руками заніс зброю.
Борден помітив кинджал, після чого перевів погляд на мене. У неясному світлі мій силует був ледве видимим. Я розгледів лише свої руки й тремтяче лезо, притиснуте до грудей ворога. Гадаю, я мав дикий, жахливий вигляд. Понад два місяці я не голився і не стриг волосся; обличчя було виснаженим. Мене переповнювали страх і відчай, коли я обхопив його ногами, готуючись завдати смертельного удару.