Такі зміни було неможливо приховати від домочадців, тож я невдовзі розкрив їм таємницю, зустрівшись зі своїми дітьми, подружжям Вілсонів — Адамом та Гертрудою, нашою економкою — місіс Хаттон. Усі вони здивовано ойкали, побачивши надприродне роздвоєння. Мені страшно подумати, як цей досвід вплине на моїх дітей у майбутньому, але Джулія й обидві мої сутності погодилися, що правда є кращою, ніж чергова брехня.
Незабаром безжальний рак нагадав нам, що час, відведений на спільне життя, вичерпується. Ми зрозуміли: якщо залишилися незавершені справи, настала слушна мить взятися до них.
ІХ
Від початку квітня до середини травня ми разом редагували записи Бордена, готуючи їх до друку. Потім стан здоров’я мого близнюка (для зручності я називаю свій престиж саме так) погіршився. Хоча він виконав значну частину роботи на перших етапах, саме я мав нанести останні штрихи й вступити в перемовини з видавцем.
І саме я — від його імені — вів наш щоденник, доки він не відійшов у засвіти.
Вчора наше подвійне життя добігло кінця, і з ним закінчилося моє нетривке існування.
Нині я залишився сам, і я знову живу за межею смерті.
8 липня 1904
Сьогодні вранці ми з Вілсоном спустилися в підвал і оглянули апаратуру Тесли, переконавшись, що вона в чудовому робочому стані. Оскільки я давно не користувався нею, довелося перечитати інструкції містера Еллі, аби перевірити комплектність обладнання. Мені завжди було приємно мати справу з містером Еллі, попри те що йшлося про опосередковану співпрацю. Читати його докладні інструкції — неабияке задоволення.
Вілсон запитав у мене, чи варто розбирати апаратуру.
Трохи поміркувавши, я сказав:
— Займімося цим після похорону.
Церемонія відбудеться завтра опівдні.
Коли Вілсон пішов, я замкнув вхідні двері підвалу, увімкнув прилад і продублював кілька золотих монет. Я думав про майбутнє, про свого сина — п’ятнадцятого графа Колдердейла, про свою дружину — овдовілу графиню. Мені було прикро, що я не зміг виконати всі свої зобов’язання. Я знову відчув тягар свого безсилля, що тиснув не лише на мене, а й на моїх ні в чому не винних рідних.
Я не здійснював підрахунків і не знаю, наскільки ми розбагатіли, але мій престиж показав мені справжній скарб, схований на дні зачиненої скрині, у найтемнішому закутку підвалу. Я взяв звідти золота десь на дві тисячі фунтів (призначених для першочергових витрат Джулії) і докинув нових монет. Мені подумалося, що хоч би скільки грошей ми продублювали, цього все одно не буде достатньо.
Хай там як, а винахід Тесли слід тримати в порядку, щоб він не зіпсувався. Інструкції містера Еллі зберігатимуться поблизу. Одного дня Едвард знайде мій щоденник і здогадається, для яких цілей треба використовувати цей прилад.
Того ж дня
Похорон почнеться за лічені години, і я маю обмаль часу на записи в щоденнику. Саме тому я занотую найважливіше.
Зараз восьма година вечора; я сиджу в оранжереї, яку ділив зі своїм престижем до його смерті. Гарне призахідне сонце золотить вершини хребта Кербар-Едж, і, хоча вікна цієї кімнати виходять на інший бік, звідси видно бурштинові спіралі хмар. Кілька хвилин тому я повільно обійшов наш сад, вдихаючи літні пахощі, прислухаючись до тихих шерехів вересових пусток, які я всім серцем любив у дитинстві.
Такий теплий, ясний вечір — слушний час для обміркування прощання, остаточного прощання.
Я — залишок самого себе. Життя — в буквальному сенсі — не варте того, щоб його доживати. Все, що я люблю, є забороненим для мене через мій нинішній стан. Ні, моя родина не відштовхує мене. Вони знають, хто я такий і чому став потворою; вони розуміють, що обставини склалися саме так незалежно від моєї волі. Попри це чоловік, якого вони любили, помер, і я не можу замінити його. Для них буде краще, якщо я зникну,— це дозволить їм оплакати небіжчика як належить. Найкращий спосіб зцілитися від горя — повністю розчинитися в печалі.
Офіційно я теж не існую. Ілюзіоніст Руперт Енджер мертвий і похований, а 14-й граф Колдердейл буде відданий землі завтра.
Я не знайду собі місця в реальному світі. Я приречений на жалюгідне напівіснування і позбавлений свободи пересування: мені доводиться невміло маскуватися або лякати людей, наражаючи себе на небезпеку. Єдине, що чекає на мене,— роль власного привида, який кружляє над життям моїх близьких, одержимий своїм минулим та їхнім майбутнім.
Треба покласти край цій історії. Я маю померти.