Стисло опишу маніпуляції з ящиком: професійний ілюзіоніст легко позбувається пут, що здаються намертво затягнутими, особливо якщо вузли зав’язані його асистентами. Опинившись всередині ящика, він за лічені секунди послабить мотузки й почне видавати бентежні «потойбічні сигнали».
Що ж до контактів зі світом духів — головної мети «спіритичного сеансу»,— зазначу, що імітація досягається за рахунок інших загальновідомих прийомів, доступних будь-якому здібному фокуснику.
XV
Я навідався до тітки, аби задовольнити професійну цікавість, а замість того, на мій превеликий жаль і сором, покидав її будинок, сповнений праведного гніву. Банальні ілюзіоністські виверти застосовувалися для обману довірливих, вразливих людей. Моя родичка повірила, що коханий чоловік хотів заспокоїти її та надіслав вісточку з потойбіччя. Спустошена, вона негайно пішла до своєї спальні. Деякі гості теж були глибоко зворушені почутими посланнями. Я був єдиним, хто знав, що це шахрайство.
Мене тішила лише думка про те, що можна й потрібно викрити його як шарлатана, перш ніж він завдасть шкоди іншим людям. Я відчував спокусу розібратися з ним під час того сеансу, але мене дещо налякала його впевнена поведінка. Поки Енджер та молода асистентка збирали реквізит, я перекинувся словом з його кремезним білявим помічником, і той дав мені візитівку спірита.
Отак я дізнався ім’я і професійні методи чоловіка, який у майбутньому намагатиметься зіпсувати мою кар’єру.
Руперт Енджер
Ясновидець, медіум
Спіритичні сеанси
Цілковита конфіденційність
Північний Лондон, Ідмістон-Віллас, будинок 45
Я був молодим, недосвідченим, засліпленим високими ідеалами. Згодом я пошкодував про свою одержимість, адже юнацький максималізм заважав розгледіти лицемірство моєї позиції. Я вирішив переслідувати містера Енджера й розкрити його шахрайські прийоми. Невдовзі я вдався до певних хитрощів (не уточнюватиму, що саме я зробив) і довідався, де й коли проходитиме наступний сеанс.
Як і минулого разу, зустріч була призначена в приватному будинку на околицях Лондону. Мені довелося докласти великих зусиль, аби отримати запрошення від незнайомих людей, страшенно засмучених через раптову смерть матері сімейства. Я добився свого лише тому, що напередодні прийшов до них і відрекомендував себе як помічник Енджера, наголосивши на тому, що «медіум» потребуватиме моєї підтримки. Збожеволілі від горя домочадці слухали мене у піввуха.
Наступного дня я влаштував засідку поблизу будинку і мав змогу переконатися, що завчасне прибуття Енджера — як і тоді, коли він відвідав мою тітку,— було навмисним. Ба більше, йшлося про важливий попередній етап. Я крадькома спостерігав за тим, як ілюзіоніст та його помічники вивантажували реквізит із воза й тягли до будинку. Годину по тому, майже у домовлений час, я теж увійшов усередину. Уся бутафорія вже була розставлена; в кімнаті панувала напівтемрява.
Сеанс, як завжди, почався з обертання столу. За щасливою випадковістю я опинився біля Енджера, коли він готувався до виступу.
— Ми часом не знайомі, сер? — докірливо прошепотів він.
— Сумніваюсь,— відповів я, прикидаючись байдужим.
— Полюбляєте відвідувати сеанси?
— Не відстаю від вас, сер,— холодно відрізав я.
Енджер метнув на мене загрозливий погляд, проте нічого не міг вдіяти. Всі учасники зібралися за столом, тож він мусив починати. Він, певно, здогадався про мої наміри викрити його, але самовладання не втратив. Треба віддати йому належне — мій противник працював із властивим йому професіоналізмом.
Я чекав слушної миті. Було б недоречно розтлумачувати секрет обертання столу. Однак коли з ящика почали долинати «сигнали», мені закортіло кинутися туди, розчахнути дверцята і показати, хто видає ці звуки. Поза всяким сумнівом, присутні побачили би, що негідник, звільнившись від мотузок, дмухав у трубу або клацав кастаньєтами. Втім, я стримався. Вважав за краще дочекатися, коли емоційна напруга сягне апогею і відбудеться обмін так званими «духовними посланнями». Енджер використовував клаптики паперу, згорнені в кульки. Члени родини заздалегідь написали на них імена, назви предметів, сімейні таємниці та інші подробиці; притискаючи паперові кульки до чола, він удавав, ніби читає «послання».