Коли карткові фокуси добігають кінця, треба вивести публіку зі стану спокійної зосередженості, тож я додаю яскравості й динаміки. Прапорці, гірлянди, стрічки, віяла, повітряні кулі, шовкові хустки — все це миготить і виблискує в моїх руках; я виймаю їх із рукавів і кишень, влаштовуючи невпинну круговерть. Мене супроводжує асистентка — вона начебто піднімає розкидані гірлянди, але насправді передає мені спресовані матеріали. Завершується показ тим, що вся сцена завалена клаптиками шовку й паперу — я стою по коліно в цьому різнобарв’ї. Зала аплодує; я розкланююсь.
Під бурхливі оплески завіса розсувається, і в напівтемряві постає апаратура для «Нового транспортування людини». Мої асистенти вибігають з-за лаштунків і спритно прибирають різнокольорові клаптики.
Я повертаюсь до рампи й мовлю до публіки, імітуючи дивний французький акцент. Пояснюю, що наступний номер став можливим завдяки відкриттю електрики. Мій трюк черпає енергію із земних надр; на нього впливають незбагненні сили, чия сутність є незрозумілою навіть мені. Я розповідаю глядачам, що вони стануть свідками справжнього дива, що передбачає рівні шанси на життя та смерть, як це бувало за незапам’ятних часів, коли мої предки кидали жереб, аби визначити, кого милувати, а кого карати.
Поки я виголошую промову, освітлення стає яскравішим, вогні рампи відбиваються на начищених до блиску металевих опорах, на золотавих мотках дроту, на мерехтливих скляних сферах. Апарат — уособлення краси, але це загрозлива краса, адже віднедавна всі дізналися, яку небезпеку несе в собі електроенергія. У газетах часто описувалися опіки й страшні смерті, спричинені цією невідомою силою, що вже поширилася багатьма містами.
Реквізит «Нового транспортування людини» сконструйований таким чином, щоб взайве нагадати про всі ці жахіття. Апарат обвішаний електричними лампочками, що почергово спалахують під час мого монологу. Збоку закріплена величезна скляна куля, всередині якої іскриться і потріскує електрична дуга. Із зали здається, що найважливіша деталь — довга дерев’яна лавка, піднята на три фути над сценою. Її добре видно ззаду, з боків і знизу. На одному кінці сцени, біля кулі з електричною дугою, височіє невеличкий поміст, що зловісно шкіриться оголеними дротами. Над помостом красується балдахін, осяяний десятками запалених лампочок. На іншому, більш віддаленому від зали кінці сцени встановлений металевий конус, оповитий спіраллю блимаючих вогників. Він кріпиться на шарнірах, що дозволяють йому обертатися в різних напрямках. Довкола лавки, на численних полицях і в маленьких нішах, причаїлися голі клеми. Пристрій видає гудіння, що немовби свідчить про присутність колосальної енергії, яка криється всередині.
Я повідомляю глядачам, що залюбки запросив би когось із них на сцену і дав можливість оглянути апаратуру, але не можу наражати їх на смертельний ризик. Натякаю, що трагічні випадки вже мали місце. Саме тому, підкреслюю я, мені довелося винайти пару простих і безпечних способів продемонструвати потужність цього механізму. Я сиплю дрібку магнію на два оголені контакти, і білий спалах на мить засліплює людей у перших рядах! Поки під стелею розповзаються клуби диму, я беру аркуш паперу й опускаю його на напівприховану частину апарату. Папір відразу займається полум’ям, і ефектна цівка диму теж здіймається вгору, до колосників. Гудіння стає гучнішим. Виникає відчуття, ніби апарат оживає і ледве стримує дикі сили, що рвуться назовні.
З лівого боку сцени з’являється моя асистентка, яка штовхає ящик на коліщатках. Він збитий із товстих дощок, але завдяки коліщаткам легко обертається навколо своєї осі. Асистентка відчиняє передні дверцята й бічні стінки, демонструючи, що всередині нічого немає.
Скорчивши сумну гримасу, я подаю їй знак. Вона виносить пару величезних коричневих рукавиць, що здаються шкіряними. Щойно я їх одягаю, дівчина веде мене до помосту і допомагає розміститися прямісінько за ним. Із зали добре видно майже все моє тіло; публіка пересвідчується, що поруч немає ні дзеркал, ні ширм. Мої затягнені в рукавиці руки опускаються на поміст. Шум зростає; зблискує ще один електричний розряд. Я відсахуюсь, удаючи переляк.