Коли я розробляв трюк «Транспортування людини» та його осучаснену версію і планував подальшу кар’єру, мені не спадало на думку, що сімейне життя може становити загрозу для мого професійного розвитку.
Я часто відчував спокусу полишити сцену, відмовитися від мого коронного трюку, навіки забути про сценічну магію. Зазвичай це траплялося, коли мене переповнювали ніжність до моєї чарівної дружини, гаряча любов до наших дітей, гостра потреба виконувати сімейні обов’язки.
У Горнсі я проводив нескінченні дні і навіть тижні театрального міжсезоння. Я мав більше ніж достатньо часу на роздуми.
Найважливіше, що я не зламався.
Я витримав труднощі перших років. Подолав випробування славою і багатством. Гідно тримаюсь і донині, хоча від мого знаменитого номера не лишилося нічого, крім нерозкритої таємниці.
Віднедавна мені стало трохи легше. Найнявши на роботу Олів Венскомб і пропрацювавши з нею два тижні, я випадково дізнався, що вона винаймає кімнату в якомусь сумнівному привокзальному готельчику. Дівчина пояснила, що попередній роботодавець — фокусник із Гемпширу — забезпечував її житлом, але, само собою, звідти довелося піти, коли їхня співпраця добігла кінця. Тоді ми з Олів уже звикли кохатися на канапі в кутку майстерні. Я збагнув, що було б доречно запропонувати їй переїхати до мене.
Такі рішення обумовлювалися Угодою, але цього разу йшлося про звичайну формальність. Невдовзі Олів перебралася до Горнсі. Там вона залишилася і мешкає донині.
За кілька тижнів після її переїзду вона розповіла мені дещо, що змінило моє життя.
XXVII
Наприкінці 1898 року один театр скасував мій ангажемент, що дозволило мені зробити тижневу перерву між показами «Нового транспортування людини». Я лише раз навідався до майстерні, а решту часу провів разом з Олів у Горнсі, насолоджуючись домашнім затишком. Ми почали обставляти помешкання і купувати гарні меблі на гроші, зароблені в мюзик-холі «Іллірія» у Вест-Енді, де нас чудово прийняли.
Напередодні завершення цієї ідилії — я мав виступати в брайтонському театрі «Іподром» — Олів улаштувала мені неприємний сюрприз. Це сталося пізно вночі, коли ми умиротворено лежали поряд, готуючись поринути в сон.
— Послухай, любчику,— мовила вона,— ось про що я думаю: тобі час пошукати нову асистентку.
Я був настільки ошелешений, що не знав, як реагувати. До тієї миті мені здавалося, що я нарешті досяг омріяної гармонії. Я мав родину. А ще я мав коханку. З дружиною я жив у будинку, а з коханкою розважався в помешканні. Я обожнював дітей, любив дружину і палав пристрастю до коханки. Моє життя розділилося на два полюси, які не перетиналися; жодна сторона не підозрювала про існування іншої. Крім того, моя дівчина працювала у мене асистенткою, і ця роль додавала їй чарівності й краси. Вона не лише бездоганно виконувала свої обов’язки, а й збільшувала мої прибутки — я не сумнівався, що її яскрава зовнішність приваблює глядачів. Як то кажуть, я спіймав удачу за хвіст. А зараз одна-єдина фраза загрожувала все зруйнувати. Я був у розпачі.
Помітивши мої переживання, Олів сказала:
— Я давно хочу скинути цей тягар. Усе не так погано, як ти вважаєш.
— Як на мене, гірше не буває.
— Ну, якщо ти вислухаєш першу половину, ти таки вирішиш, що гірше не буває. Якщо ж дослухаєш до кінця, тобі полегшає.
Вдивившись у її обличчя, я переконався, що Олів напружена і схвильована. Щось було не так. Я мав би раніше звернути на це увагу.
Її зізнання обрушилося потужною лавиною. Як вона і попереджала, почуте сповнило мене жахом.
Спочатку Олів пояснила, що бажає піти з двох причин. По-перше, вона вже кілька років працювала на підмостках і прагнула змін. Їй хотілося сидіти вдома, залишатися моєю коханкою і спостерігати за моїми успіхами на відстані. Вона запевнила, що не звільниться, доки я не знайду їй заміну. Дякувати Богу. Проте вона ще не назвала другу причину. Річ у тім, що її підіслав до мене один чоловік, який жадав вивідати мої професійні таємниці. Замовником був…