— Енджер! — скрикнув я.— Ти — шпигунка Руперта Енджера?
Вона не заперечувала, але, побачивши мій гнів, відсунулася подалі і гірко розридалася. Я напружував мозок, згадуючи, що саме розповідав їй упродовж останніх тижнів, яку апаратуру вона бачила на сцені і за лаштунками, які секрети могла розкрити, яку інформацію встигла повідомити моєму ворогові.
Якийсь час я нічого не сприймав, бо втратив здатність мислити тверезо й логічно. А вона невпинно плакала й благала мене вислухати її.
Після двох чи трьох годин важкої, безглуздої розмови ми емоційно виснажилися і зайшли в глухий кут. Нам обом нестерпно захотілося спати, тож ми вимкнули світло й лягли поряд (жахливе зізнання не вплинуло на наші звички).
Окутаний темрявою, я сушив голову над тим, яке рішення слід прийняти, але не міг зібрати думки докупи. Аж раптом до мене долинув її тихий, наполегливий голос:
— Невже ти не розумієш, що, якби я залишалася шпигункою Енджера, то нічого б тобі не сказала? Так, я спала з ним, але він мені остогидів. До того ж він підбивав клинці до якоїсь жіночки, і це мене дуже дратувало. Руперт схиблений на вашій ворожнечі. Я хотіла покинути його й сама підказала йому цей план. Коли ми познайомилися, я відчула щось інше. Ти зовсім не схожий на нього. Тобі відомо, що сталося потім. Наші стосунки були справжніми, чи не так? Руперт гадав, що я шпигую за тобою, хоча зараз він, мабуть, запідозрив, що не почує нічого важливого. Але поки я працюю твоєю асистенткою, він не відчепиться від мене. Ось чому я хочу піти зі сцени, жити в цьому помешканні, бути з тобою, Альфреде. Знаєш, мені здається, що я кохаю тебе…
І так далі. Аж до ранку.
Коли надворі розвиднилося і крізь вікно проникло сіре, гнітюче світло дощового дня, я сказав:
— Ось що я вирішив. Чому б тобі не навідатися до Енджера? Я скажу, що необхідно передати, а ти повториш мої слова й переконаєш його, що саме ця таємниця йому потрібна. Дозволяю робити все, що завгодно, аби він повірив, що ти вкрала мій секрет. Потім ти повернешся сюди, і якщо присягнешся ніколи не допомагати Енджеру, і якщо — лише за цієї умови — я тобі повірю, ми можемо почати з чистого аркуша. Згодна?
— Усе буде виконано сьогодні,— пообіцяла вона.— Хочу назавжди викреслити Енджера з мого життя!
— Спершу я піду до майстерні. Маю подумати, що можна повідомити Енджеру, не зашкодивши нам.
Без жодних пояснень я покинув її, сів у омнібус і поїхав до Елджин-авеню. Влаштувавшись нагорі, я спокійно курив люльку і розмірковував, чи не засліпило мене кохання настільки, що я ризикую втратити все, чого досяг.
У майстерні проблему було ретельно проаналізовано. Хоча йшлося про доволі серйозну загрозу, такі прикрості неодноразово траплялися за роки існування Угоди, і я зрозумів, що особливих труднощів не виникне. Так, було важко, але Угода зберігає свою силу. Ба більше, на знак підтвердження моєї непохитної віри в Угоду зазначу, що саме я залишився в майстерні, тоді як я повернувся до помешкання.
Вдома я продиктував Олів текст, і вона записала його своїм почерком. Дівчина нервувала, проте була налаштована виконати завдання. Згідно з моїм планом, ми мали спрямувати Енджера хибним шляхом, запропонувавши йому не лише правдоподібну інформацію, а щось нове, до чого він не додумався би самостійно.
Олів узяла аркуш і виїхала з Горнсі о 14:25. Повернулася пізно — о 23:00.
— Справу зроблено! — скрикнула вона, переступивши поріг.— Я передала йому твоє послання. Навряд чи ми колись побачимося. Ясно одне — я довіку не розмовлятиму з ним і нікому не скажу доброго слова про нього.
ХХVIIІ
Я ніколи не питав, що сталося за вісім із половиною годин її відсутності і чому їй знадобилося стільки часу, аби передати записку. Як розповіла мені Олів (певно, це була правда, адже простішого пояснення годі уявити), вона, проїхавши через весь Лондон, не застала Енджера вдома, бо він виступав в іншому кінці міста, і їй довелося довго чекати. Того нескінченного вечора мене переслідували зловісні фантазії про те, що Олів — подвійна агентка, яку може вдруге завербувати її попередній начальник. Я розглядав два варіанти: або вона назавжди зникне, або повернеться, щоб виконати нове завдання.
Утім, та історія трапилася наприкінці 1898 року, а я пишу ці рядки у знаменний час — січні 1901. (Важко не думати про події зовнішнього світу. Напередодні того дня, коли я сів за щоденник, відбувся похорон Її Величності королеви Вікторії, а тепер період жалоби в країні добігає кінця.) Тоді, понад два роки тому, Олів дотримала слова й повернулася до мене. Вона досі залишається зі мною, виконуючи всі мої бажання. Моя кар’єра складається чудово, моя репутація досвідченого ілюзіоніста є непохитною, моя родина збільшується, моє матеріальне становище цілком мене влаштовує. Я утримую дві сім’ї і щасливо живу з двома жінками. Енджер не турбував мене, відколи Олів повідомила йому брехливу інформацію. Довкола панує спокій; після бурхливих років я нарешті знайшов мій маленький рай.