ХХІХ
Змушений зробити цей запис у 1903 році. Я хотів навіки попрощатися зі своїм щоденником, але обставини склалися інакше.
Руперт Енджер раптово помер у віці сорока шести років. Він був на рік молодшим від мене. Згідно з повідомленням «Таймз», смерть настала внаслідок ускладнень після травми, отриманої під час виступу в якомусь театрі в містечку Суффолк.
Я кілька разів перечитав цю статтю та іншу, значно коротшу замітку, опубліковану в «Морнінг Пост», шукаючи необхідну мені інформацію, але не виявив нічого нового.
Я вже давно підозрював, що з ним щось не так. Коли ми бачилися востаннє, він мав кепський вигляд. Скидалося на те, що його здоров’я підточує хронічна хвороба.
Підсумовую все написане у двох некрологах — зараз вони лежать переді мною. Енджер народився 1857 року в графстві Дербішир, але в юності перебрався до Лондону, де всі ці роки виступав як ілюзіоніст і досяг неабияких творчих успіхів. Об’їхав із гастролями всю Велику Британію та Європу, тричі побував у Новому Світі, причому остання подорож відбулася на початку цього року. Розробив кілька відомих ілюзіоністських номерів, зокрема «Сонячний ранок» (із величезного жбана, що здавався намертво запаяним, на очах у публіки з’являлася асистентка), який перейняли й додали до свого репертуару чимало фокусників. Останнє відкриття — трюк «Блискуча мить», що його він виконував того фатального вечора. Будучи визнаним майстром, Енджер часто відвідував різні приватні заходи й нечисленні зібрання, куди його залюбки запрошували. Він був одружений, мав сина й двох дочок; до кінця своїх днів мешкав із родиною в районі Хайгейт. Регулярно виходив на сцену, доки не став жертвою нещасного випадку.
ХХХ
Мені сумно писати про смерть Енджера. Такою була трагічна розв’язка низки подій, що відбувалися впродовж останніх двох років. Я жодним словом не обмовився про них, оскільки, на мій превеликий жаль, вони загрожували посиленням нашої ворожнечі.
Як зазначалося вище, я насолоджувався стабільністю і досяг гармонії як в особистому, так і в професійному житті. Я переконав себе, що якщо Енджер здійснить нову атаку або якось провокуватиме мене, просто відмахнусь від нього, як від настирливої мухи. Я мав усі підстави вважати, що розставив усі крапки над «і» в наших стосунках, передавши йому записку через Олів. Мій задум полягав у тому, щоб збити його зі сліду, змусити шукати неіснуючий секрет.
Той факт, що він зник із мого поля зору на цілих два роки, підтверджував, що моя хитрість спрацювала.
Однак щойно я закінчив першу частину цієї оповіді, як натрапив на рецензію на виставу, що йшла в театрі «Емпайр» у Фінсбері-парк. Руперт Енджер був одним із запрошених артистів, але, судячи з усього, його номер не став окрасою програми. Автор мимохідь згадував: «Приємно бачити, що його талант не потьмянів». Напрошувався висновок, що він переживав професійну кризу.
Два чи три місяці по тому все змінилося. В одному зі спеціалізованих журналів з’явилося інтерв’ю з Енджером, що супроводжувалося його портретом. Якась щоденна газета опублікувала в редакторській колонці замітку про «відродження мистецтва ілюзіонізму», наголосивши на тому, що виступи деяких фокусників знову набувають популярності в мюзик-холах. Серед кількох відомих імен фігурувало ім’я Енджера.
Трохи згодом — за певний проміжок часу, необхідний для підготовки матеріалу,— в одному з журналів, що розповсюджувався у вузьких колах професіоналів, за передплатою, вийшла докладна стаття, присвячена Енджеру. Його нинішню програму назвали «тріумфальним досягненням у царині сценічної магії». Критик особливо відзначив новий трюк під назвою «Блискуча мить». На його думку, йшлося про надзвичайно високий рівень артистичної техніки. Якщо містер Енджер не розкриє свої секрети, писав він, жоден ілюзіоніст не зможе повторити цей номер, принаймні найближчим часом. Крім того, в статті говорилося, що «Блискуча мить» не йде у жодне порівняння з «попередніми спробами» створити ілюзію переміщення; зневажливо згадувався не лише мій номер «Нове транспортування людини», а й моя виконавча манера загалом.