Я старався, чесно старався, не реагувати на цю образу, але все тільки починалося — схвальних відгуків ставало дедалі більше. Безумовно, Руперт Енджер дістався кар’єрної вершини.
Звісно, я не міг цього стерпіти. Треба було діяти. Останніми місяцями я гастролював провінційними містечками, зосереджуючись на маленьких клубах і театрах. Настала мить заявити про себе в Лондоні, продемонструвати мою майстерність в одному з відомих театрів. За тих часів ілюзіоністські трюки викликали такий ажіотаж, що мій імпресаріо легко домовився про ангажемент, що мав закріпити мій успіх. Передбачалося, що впродовж тижня я виступатиму в «Лірик-театрі» на Стренді. Моє ім’я — виділене великими літерами — красувалося на афішах естрадного ревю, запланованого на вересень 1902 року.
У день прем’єри зала була наполовину порожньою, а подальші згадки в пресі можна було перелічити на пальцях. Моє ім’я з’явилося лише в трьох газетах, і найбільш неприємним було те, що в одній з рецензій мене назвали «прихильником сценічної магії, що не вражає новизною, а радше викликає ностальгічні відчуття». На двох наступних показах публіки майже не було, і ангажемент довелося скасувати.
ХХХІ
Я вирішив побачити новий номер Енджера на власні очі. Дізнавшись, що наприкінці жовтня він отримав двотижневий ангажемент у мюзик-холі «Емпайр», я преспокійно придбав квиток у партері. Ця зала має видовжену форму, тут доволі тісно, проходи є вузькими й незручними, а під час показів глядацькі ряди слабко освітлені. Такі особливості цілком мене влаштовували. З партеру мені було добре видно сцену, але я сидів не настільки близько, аби Енджер міг упізнати мене.
До основної частини програми я не мав претензій — він професійно показав стандартний набір фокусів. Рівень майстерності вище середнього. Він добре тримався і розважав публіку дотепними балачками. Йому асистувала чарівна дівчина. Енджер був одягнений в елегантний фрак; волосся красиво зачесане й змащене брильянтином. Щоправда, саме тоді я вперше звернув увагу на його виснажене обличчя та інші ознаки, що свідчили про серйозне захворювання. Його рухи були скутими; кілька разів він прикрив ліву руку, ніби захищаючи її від пошкоджень.
Урешті-решт після так званого «комічного» номера, коли Енджер попросив когось із глядачів написати записку, а потім дістав її із запечатаного конверта, він перейшов до заключного трюку. Розпочав із пафосної промови, яку мені вдалося занотувати. Ось що він сказав:
«Пані та панове! Нове століття стрімко крокує вперед, приносячи із собою силу-силенну наукових відкриттів. Дива науки множаться майже щодня. Яке з досягнень стане найвизначнішим, коли нинішнє століття добіжить кінця? Мало хто з нас доживе до тих часів, але можна припустити, що люди навчаться літати, перемовлятися через океан, подорожувати Всесвітом. Проте жодні наукові здобутки не зрівняються з унікальним дивом — людським розумом і людським тілом.
Сьогодні, пані та панове, я спробую виконати магічний трюк, в якому поєдналися надзвичайні досягнення науки й людського розуму. Жоден артист у світі не здатен повторити те, що відбудеться на ваших очах».
Вимовивши ці слова, він театральним жестом здійняв здорову руку, і завіса розсунулася. На яскраво освітленій сцені стояв апарат, заради якого я прийшов.
Я не очікував, що він виявиться велетенським. Зазвичай фокусники надають перевагу більш компактному реквізиту, що дає змогу приховати від глядачів загадку його функціонування. Натомість ця апаратура займала майже всю сцену.
У центрі височіла металева тринога, а над нею — блискуча куля діаметром у півтора фути, піднята на висоту людського зросту. Між вершиною триноги й цією кулею кріпився якийсь чудернацький циліндричний пристрій з металу та дерева. Циліндр був виготовлений з дерев’яних дощечок, поміж якими ясно виднілися просвіти; його оповивали сотні тонких дротів. Зі свого місця я приблизно прикинув, що висота цього циліндра — так само, як і діаметр,— становить щонайменше чотири фути. Він повільно обертався навколо своєї осі, кидаючи сліпучі відблиски у залу. По стінах повзли іскристі спалахи.
Десь у радіусі десяти футів циліндричну штуковину оточувало кільце з десяти обмотаних дротами металевих планок, відділених одна від одної широкими рівними проміжками. Планки були прикріплені до сцени так, щоб не затуляти від глядачів значну частину обладнання.